Чи знайоме вам відчуття, що «нормально жити» можна буде потім? Колись, коли закриєш усі кредити, коли діти підростуть, коли закінчиш черговий складний проєкт… Зараз – не на часі. Зараз треба терпіти, економити, працювати.
З дитинства нас вчать бути скромними, терплячими, не висовуватися, не «тягнути ковдру на себе». Важливо бути хорошими, зручними для інших – так виховували наші бабусі й мами. Але чи завжди самопожертва – це чеснота? Чи не буває так, що в гонитві за ідеєю «бути хорошим» ми втрачаємо себе, свої бажання та радості життя?
Чому дехто дозволяє собі обирати комфорт, а інші роками живуть у схемі «терпіти й економити»?
Тому що це питання не лише фінансів, а й внутрішніх установок. Багато людей виросли в умовах, де щастя треба було «заслужити». Спершу – добре вчитися, потім – багато працювати, далі – думати про дітей та онуків. І тільки колись там, на пенсії, можна буде пожити для себе… Але цей момент або ніколи не настає, або звичка економити на всьому й на собі настільки вкорінюється, що змінити її вже важко.
Як суспільні установки впливають на наше ставлення до себе?
Існує переконання, що людина повинна бути жертовною: мати «золоте серце», не вимагати нічого, а натомість терпіти, допомагати всім, крім себе. Але давайте чесно: чи дійсно ті, хто постійно відмовляє собі у всьому, стають щасливішими? Чи не перетворюється це на постійну втому, розчарування, образу на світ і близьких, які «не цінують»?
Чи справді дбати про себе – це бути егоїстом?
Є різниця між здоровою турботою про себе та егоїзмом. Егоїзм – це коли людина думає лише про себе, не враховуючи почуттів інших. А здоровий вибір – це коли ти не йдеш на жертви, які тебе виснажують, і не змушуєш інших жити за твоїми очікуваннями. Це не про байдужість, а про баланс.
Що для вас – життя зараз? І чи не відкладаєте ви його на потім?
Психологиня Світлана Ройз разом з ілюстраторкою Оленою Ястремською підготували чудовий подарунок для дорослих та дітей. Це 6 карток з різними “станами сонечка”.
Картки, за згодою авторів, можна видрукувати чи завантажити в телефон.
Та використовувати:
Щоб діти вчились розрізняти і називати емоції та стани.
Щоб втомлені батьки могли (мовчки) показати дитині картинку зі своїм станом.
Щоб дорослі відчували та могли вчасно зафіксувати: “Навіть, якщо дитина поводиться, наче монстреня, вона просто “розлючене чи втомлене сонечко”. Те саме “моє сонечко”, яке може бути різним”.
Щоб діти після істерики чи сварки, коли у них може бути почуття провини та відчуття, що вони розчарували всіх і їх перестали любити, – пам’ятали, що вони назавжди такі самі улюблені сонечка.
І щоб дорослі, типу нас з вами, раптом про себе могли усвідомити – та я зараз просто втомлене сонечко
Хай картки стануть в нагоді! Посміхайтеся частіше, радійте життєвим приємностям!
29.01.2025
Для роботи аркуші”Щоденник емоцій” (автор: Л. Гобова)
Воєнні дії виснажують нас фізично та психічно. Попри те, що наша психіка здатна адаптуватися під будь-які складнощі, кожен день бойових дій пережити надзвичайно складно… Вчителі та батьки дуже потерпають від реалій сьогодення. Психологічний стан дорослих дуже погіршився: посилились негативні емоції, дратівливість, вразливість до критики, а також відмічається низька мотивація до роботи та низький рівень зосередженості.
Але найбільше війна провокує стрес, тривогу і депресію.
Як проявляється тривога у дорослих:
тремор кінцівок,
дрижання голосу,
прискорене серцебиття,
кидання в піт, озноб тощо.
змінюється якість життя, може порушуватися сон (безсоння чи постійний брак сил) та харчування (людина безконтрольно споживає їжу чи перестає їсти взагалі).
погіршується імунітет, ми починаємо постійно чимось хворіти.
Якщо ми тривожимося постійно й безконтрольно, організм починає працювати неправильно, що може призвести до серйозних порушень здоров’я!
Як проявляться стрес у дорослих:
постійне відчуття втоми;
ангедонія (неможливість отримати задоволення від звичних речей);
втрата почуття гумору;
тілесні реакції: біль у спині, голові, животі;
втрата працездатності: погіршення пам’яті та уваги, часті помилки в роботі;
порушення сну та апетиту.
Як проявляється депресія у дорослих:
уникають спілкування поза роботою (усамітнюються);
заглиблюються у свої переживання;
замикаються у собі;
відчувають безнадію чи то песимізм, роздратованість, або проявляють агресивність;
спостерігається почуття безпідставної провини чи безпорадності;
занепад сил та почуття втоми, збудження чи загальмованість мови та реакцій, труднощі з прийняттям рішень;
Зараз роблять важливий акцент саме на важливості психологічної підтримки вчителем здобувачів освіти. Педагоги – це другі батьки, які відіграють дуже важливу роль у розвитку особистості учнів та вихованців. Це люди, які не тільки навчають, дають дітям знання, але й у реаліях сьогодення можуть бути і «лікарями дитячих душ». Вчитель(вихователь) першим бачить дітей на уроці, або у груповій кімнаті і вже з першої хвилини може оцінити їх емоційний стан.
І перш ніж їм наддадуть кваліфіковану психологічну допомогу, можуть підтримати їх і запропонувати певні техніки і вправи для стабілізації емоційного стану, зниження проявів стресу та тривожності. Але щоб надавати таку допомогу, перш за все потрібно володіти цими знаннями.
Тому дуже важливо всім учителям (вихователям) володіти знаннями першої психологічної допомоги. А щоб завжди бути в ресурсі, ми маємо постійно поповнювати свою психологічну скарбничку знань з:
дихальних вправ;
технік заземлення;
вправ для заспокоєння та зняття м’язової та емоційної напруги;
технік АРТ-терапії
які так необхідні нам у повсякденному житті, особливо в цей нелегкий час!
Тож пропоную Вам декілька психологічних вправ до Вашої психологічної аптечки. Детальніше для ознайомлення гортайте карусель вправ.
Аркуш діяльності “Дихання дракона” — це простий і цікавий інструмент для практики усвідомленого дихання, який допомагає дітям керувати своїми “полум’яними” емоціями, такими як гнів, тривога чи посилене збудження.
На аркуші описані прості інструкції:
Вдих: Уявіть, що ви вдихаєте повітря, готуючись випустити вогонь. Покладіть руку на живіт, відчуйте, як він розширюється.
Підтримка: Тримайте повітря, рахуючи до трьох.
Видих: Повільно і глибоко видихніть через рот, з’являючись, як ваше “полум’я” тане і стає м’яким теплим світлом.
Коли використовувати?
Під час сильних емоцій: Запропонуйте дитині кілька раундів дихання дракона.
Перед сном або у стресовій ситуації: Це вправа ускладнення розслабленню і зняттю напруги.
На групових поняттях: Ідеально підходить для роботи в класі чи групі, щоб допомогти дітям разом навчатися управлінню емоціями.
Цей аркуш робить практику дихання не лише корисною, а й захопливою для малюків.
З чого починати? Звісно з навчання письма – важливий крок у розвитку дитини. Його не можна розглядати ізольовано , а лише у взаємозв’язку з розвитком усного мовлення. І це невипадково, адже письмо , як і слухання й говоріння, є одним із видів мовленнєвої діяльності. Процес письма постійно супроводжується усним мовленням, оскільки дитина диктує собі те, що має записати. Якщо дошкільник має певні вади у вимові окремих звуків, це в майбутньому може негативно позначитися на письмі – спричинятиме помилки та пропуск і заміну літер. Тому розвиток усного мовлення є одним із пріоритетних напрямків підготовки руки дитини до письма.
Дослідження науковців свідчать про те, що рівень розвитку мовлення дітей залежить від ступеня сформованості дрібної моторики пальців рук. Недарма народна педагогіка впродовж багатьох століть зберігає значну кількість фольклорних творів, використання яких супроводжується активними рухами: «Сорока-ворона», «Пальчику,пальчику», «Горошок, бобошок» тощо.
Рухи пальців і кисті руки розвиваються в дитини поступово протягом усього дошкільного життя. Однак, на момент вступу дитини до школи не завершується процес закостеніння пальців кисті руки. Цим пояснюється невпевненість у рухах, дрижання пальців під час проведення прямих ліній, написання овалів та напівовалів, швидка втомлюваність. Труднощі, з якими стискається дитина під час письма, викликають у неї негативне ставлення до цієї діяльності. Тому дитина, яка робить лише перші кроки в набутті графічної навички письма, потребує постійної допомоги дорослого, адже саме він має перетворити складну для дитини діяльність на цікаву гру. Із чого тренування, з розминки, зі своєрідної зарядки для пальчиків. Ось наші рекомендації.
«БУДУ ВПРАВНИМ МУЗИКАНТОМ»- імітація гри на різних музичних інструментах (піаніно, скрипка, гітара, балалайка, бубон, флейта, сопілка, баян).
«ПАЛЬЧИКИ КРОКУЮТЬ» – імітація рухів для вимірювання довжини стола.
«УПІЙМАЮ – НЕ ВПУЩУ» – захопити і утримувати пальчиками будь-який предмет, іграшку.
«ПІДЙОМНИЙ КРАН» – перенести будь-який предмет кінчиками пальців з одного місця на інший.
«НАНИЖУНАМИСТЕЧКО» – нанизати на ниточку намистинки.
«УМІЛІРУЧКИ» – імітація рухів , які виконуються під час певної роботи ( як бабуся ліпить вареники, як дідусь пиляє дрова, як мама пришиває ґудзик, як тата керує машиною).
«ПАЛЬЧИКИ ТАНЦЮЮТЬ» – імітація пальчиками танцювальних рухів на столі.
Під час проведення тренувальних вправ слід пам’ятати, що вправляння стає цікавішим і ефективнішим, якщо набуває творчого характеру. Додавши трішки фантазії, руки дитини можна легко перетворити на казкових персонажів ( лисичку, зайчика, вовка), на різноманітні предмети (будиночок, стіл, човник ). Якщо ще й вивчити вірш і розіграти його за допомогою рук, то вже ніхто не згадає, що пальчикова гімнастика – це необхідна підготовча вправа для письма, оскільки дії з руками стають самостійними і мотивованими, підтримуються внутрішнім інтересом дитини до участі у своєрідній пальчиковій драматизації.
Після гімнастики слід виконати основні вправи – вправи з письма. Варто пам’ятати , що їх тривалість не повинна перевищувати 5 хвилин. Завдання батьків чи педагога під час організації та проведення їх полягає в пошуку додаткових стимулів, які б викликали в дітей інтерес і бажання виконувати непрості завдання. Таким стимулом , безперечно, можуть стати художні твори. Використання дитячої літератури в процесі підготовки до письма є необхідним засобом навчання, оскільки в школі під час виконання письмових вправ від дітей вимагається вміння уважно слухати, запам’ятовувати і відтворювати на папері сприйняту інформацію. Ось чому й підготовчі вправи з письма для дітей дошкільного віку повинні мати комплексний характер для розвитку всіх необхідних навичок.
Психологічна готовність до школи – це як снігова людина. Всі про неї чули. Всі знають, що це якась важлива штука, яку перевіряють психологи якимись хитрими тестами. Про неї раз у раз говорять в крутих школах та гімназіях, але що це таке, толком ніхто не представляє.Ось з арифметикою або читанням все куди простіше – читати і писати тепер прийнято прямо з пелюшок. І якщо з якоїсь безглуздої випадковості до п’яти-шести років дитина цього не навчився, то за рік перед школою його з легкістю навчать цим премудростям на будь-яких курсах з підготовки до школи або в дитячому саду.
Але як же все-таки бути з психологією? Що являє собою загадкова психологічна готовність до школи, чи потрібно нею спеціально займатися? Або, може бути, вона у дитини вже давно є, а ми про це і не знаємо?
Психологи виявили чотири види психологічної готовності до школи.
Особистісно-соціальна готовність
Особистісно-соціальна готовність полягає в тому, що дитина до моменту вступу до школи готова до спілкування, взаємодії – як з дорослими, так і з однолітками.
Насправді, сучасні першокласники далеко не завжди вміють це робити. Особливо важко їм виконувати завдання, які вимагають спільних зусиль, тісного контакту один з одним.Найчастіше цей симптом виражений у «домашніх» дітей, ніколи не відвідували дитячий сад – у цих дітлахів мінімальний досвід по розрулювання конфліктних ситуацій, прийняттю спільних рішень.
Чи легко ваша дитина йде на контакт з іншими дітьми і дорослими? Чи не занадто часто ви берете на себе його функції? Наприклад,коли психолог запитує майбутнього першокласника, як його звуть, мама з готовністю відповідає: «Нас кличуть Саша!».
У малюка до моменту вступу до школи повинен бути досить різноманітний досвід спілкування з незнайомими людьми. Дайте йому самому встановити контакти з оточуючими в поліклініці, на дитячому майданчику, в магазині і пр.«Домашні» діти нерідко бояться великого скупчення народу. По правді сказати, і не всім дорослим у натовпі затишно. Але не забувайте, що маляті належить жити в колективі, і тому постарайтеся іноді вибиратися на якісь масові заходи, брати дитину на вокзал або в аеропорт – це досвід «виживання в натовпі».
Емоційно-вольова готовність
«А не буду, бо не цікаво (занадто легко, або, навпаки, занадто важко)!». Чому дитина, яка блискуче займався до школи з приватним викладачем, часом отримує глибоке розчарування від школи?
Звичайно, тут багато залежить і від педагога, і від системи освіти, яка, на жаль,залишає бажати кращого і розрахована на середньостатистичного учня. Але справа не тільки в цьому.
Адже заняття для дошкільнят і справжні уроки – це все-таки різні речі. Якщо перші – насамперед, гра (а інакше просто не вийде, жодна нормальна дошкільник, якщо він, звичайно, не супер-вундеркінд, що не віддасть перевагу урок грі),то другі – саме система навчання. І далеко не завжди це навчання буде захоплюючим і захоплюючим. Тому дуже важлива ознака готовності до школи – робити не тільки те, що хочу, але і те, що треба, не боятися труднощів, вирішувати їх самостійно.
Як не дивно, розвинути ці якості допоможе знову-таки гра.Тільки гра особлива – за правилами (від примітивних «ходілок» з кубиком до шахів, «Меморі», доміно та ін.) Адже саме такі ігри вчать спокійно чекати свого ходу, з гідністю програвати, вибудовувати свою стратегію і при цьому враховувати постійно мінливі обставини і т.д.
Корисно,якщо дитина заздалегідь звикне до зміни діяльності – наприклад, спокійна робота за столом буде чергуватися з рухливими іграми (особливо важливо це для збудливих, рухливих дітей). Так їм буде легше стримувати свій порив встати і побігати посеред заняття, адже вони знатимуть, що для цього є спеціальне «галасливий час».Інтелектуальна готовність
Мова йде не про горезвісний умінні читати і писати, а про щось більше: наскільки мозок дитини готовий до інтелектуальної праці. Це вміння думати, аналізувати, робити висновки.
Аналітичне мислення (здатність порівнювати і узагальнювати) починає розвиватися вже з дитячого віку – ще з того щасливого часу,коли ваш малюк з цікавістю гримів різними брязкальцями, прислухаючись до їх звуку, а також намагався з’ясувати, чому м’ячик з гірки відмінно котиться, а кубик чомусь відмовляється це робити.
Якщо ви не придушували дослідницький інтерес юного натураліста,то напевно до моменту вступу до школи йому багато чого вдалося осягнути на власному досвіді. Вивчайте сина чи доньку самому шукати відповіді на свої нескінченні «чому» і «« а що буде, якщо … », вибудовувати причинно-наслідкові зв’язки – одним словом, активно цікавитися навколишнім світом.
Мотиваційна готовність
До моменту вступу до школи у дитини має бути сформоване позитивне ставлення:
до школи;
вчителю;
до навчальної діяльності;
до самого себе.
Нерідко старші товариші встигають вселити майбутньому школяреві думка про те, що в школі його чекають одні неприємності – двійки, суворі вчителі і пр.Постарайтеся розвіяти цей міф і налаштувати малюка на успіх. У той же час він повинен розуміти, що шкільний шлях усіяний не тільки трояндами, і просто так або навіть за кожну дрібницю його там хвалити ніхто не буде.
Якщо дитина звикла до постійної похвали постарайтеся привчити його до більшої самостійності, хваліть нема за кожен крок,а за готовий результат. Хвалячи і лаючи свій скарб, не переходьте на особистості – оцінюйте вчинок, а не саму дитину.
Виходить, що психологічна готовність до школи – це вся дошкільна життя. Але навіть за кілька місяців до школи можна при необхідності щось скорегувати й допомогти майбутньому першокласнику спокійно і радісно увійти в новий світ.
Визначте причини:
• Якщо емоційна нестійкість (то сміх, то сльози, то образа, то істерика) з’явилася несподівано, і ви раптом стали помічати, що дитина почала загострено емоційно реагувати на все, що відбувається навколо, то причиною може бути:
• Кризовий вік (6-7 років). Дитина навчається керувати своїми емоціями, виявляти їх адекватно ситуації, але це поки що не дуже добре виходить.
• Недостатньо сильно розвинене гальмування. Дитина безпосередньо, імпульсивно реагує на те, що відбувається, так як не може затримати емоції, залишити її при собі.
• Незнання дитини, як їй висловити свій настрій, відсутність навичок володіння способами виявлення своїх емоцій.
• Несприятливі відносини всередині родини, які дитина сильно переживає, і накопичена напруга вихлюпується в її емоційних реакціях.
Як вести себе з неспокійні дитиною:
• Уникайте крайнощів: не можна дозволяти дитині робити все, що їй заманеться, але не можна і все забороняти; чітко вирішити для себе, що можна і що не можна, і узгодьте це зі всіма членами родини.
• Своїм поведінкою показуйте дитині приклад: стримує свої емоції, адже вона наслідує вам в поведінці.
• Приділяйте дитині достатньо уваги, нехай вона ніколи не відчуває себе забутою, але в той же час поясніть дитині, що бувають моменти, коли у вас є інші турботи, треба це зрозуміти і прийняти.
• Пам’ятайте, що істеричні приступи найчастіше пов’язані з прагненням звернути на себе увагу або викликати жалість і співчуття. Не треба потурати дитині, не треба змінювати свої вимоги, краще, коли дитина заспокоїться, пояснити їй, чому ви зробили так, а не інакше. Не вимагайте від дитини надмірного самоконтролю і наберіться терпіння.
Радимо пограти:
• Навчіть вашого малюка розслаблювати м’язи. Часто емоційна нестійкість дитини межує з неспокійним сном, сильним внутрішнім напруженням.
• Під час читання казок, будь-яких спільних ігор просите дитину мімікою показувати почуття героїв: радість, інтерес, здивування, печаль, страх, гнів.
• Звертайте увагу дитини на те, який приємний стан спокою. Після рухливих ігор запропонуйте йому перетворитися на Соню, ледаря, розслабивши при цьому всі м’язи тіла. Добре, якщо у хвилини розслаблення в кімнаті буде звучати тиха, спокійна музика.
ЩО РОБИТИ ЯКЩО…У ВАС СОРОМ’ЯЗЛИВА ДИТИНА
Визначте причини:
• Найчастіше сором’язливість – результат реакції на емоцію страху, яка виникла у дитини в певний момент при взаємодії з іншими людьми і закріпилася.
• Робота з подолання сором’язливості вимагає обережності і делікатності, так як сором’язливі діти можуть відреагувати на втручання дорослих зовсім не так, як ви очікуєте.
Як себе вести з сором’язливою дитиною:
• Розширювати коло знайомств дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть малюка в гості, розповсюджуйте маршрути прогулянок, вчіть його спокійно ставитися до нових місць.
• Не варто постійно турбуватися за дитину, прагнути вберегти її від усіляких небезпек, в основному, вигаданих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, попередити будь-які труднощі, дайте їй певну міру свободи і відкритих дій.
• Постійно укріплюйте у дитини впевненість у собі, у власних силах.
• Долучайте дитину до виконання різних доручень, пов’язаних зі спілкуванням, створюйте ситуації, в яких би сором’язливій дитині довелося вступати в контакт з «чужим» дорослим. Допомогти подолати сором’язливість, сформувати у дитини бажання спілкуватися, потрібно, поки дитина ще маленька, адже з віком сором’язливість може закріпитися, стати стилем поведінки, який ускладнює життя.
Радимо пограти:
• Під час ранкової гімнастики виконуйте різні вправи, наслідуючи тварину: потягнутися, як кішка, витягнути шию, як жираф і т. д. Така гра сприяє розкутості.
• «Чаклун» зачаклував дитину так, що вона втратила голос. На всі питання вона повинна відповідати лише жестами і мімікою. Гра спрямована на оволодіння невербальними засобами спілкування.
• «Казка». Запропонуйте дитині з вашою допомогою придумати казку про людину, яку звати так само, як її, спираючись на значення і звучання імені. Наприклад: Марина – морська казка про дівчинку, яка живе в море. Гра сприяє кращому усвідомленню себе, розвитку вміння говорити про себе без сорому, оцінюванню кращих своїх сторін.
ЩО РОБИТИ ЯКЩО … У ВАС КОНФЛІКТНА ДИТИНА
Визначте причини:
• Можливо, конфліктність – наслідок егоїстичності дитини. Якщо вдома вона – центр уваги і найменші її бажання виконуються, то дитина чекає такого ж ставлення до себе і з боку інших дітей. Але, не отримуючи бажаного, вона починає домагатися свого, провокуючи конфлікти.
• Можливо, дитина «закинута», їй не вистачає в родині турботи, уваги, вона відчуває образу і злість та зганяє в сварках накопичені в її душі почуття.
• Можливо, дитина часто є свідком сварок між батьками або іншими членами сім’ї та просто починає наслідувати їхню поведінку.
• Конфліктна поведінка дитини – це сигнал, що і з вами, шановні батьки, щось не так. Тому будьте готові змінити свою поведінку.
Як себе вести з конфліктною дитиною:
• Стримувати прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Звертайте увагу на недружні погляди один на одного або бурмотання чого-небудь з образою.
• Не прагніть припинити сварку, звинувативши іншу дитину в її виникненні та захищаючи свою; намагайтесь об’єктивно розібратися у причинах конфлікту.
• Після сварки обговоріть з дитиною причини її виникнення, визначте неправильні дії дитини, які призвели до конфлікту; спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.
• Не обговорюйте при дитині проблеми його поведінки з іншими: вона може утвердитися в думці, що конфлікти неминучі і буде продовжувати провокувати їх.
• Не завжди слід втручатися в сварки дітей: тільки якщо під час сварок один завжди перемагає, а інший виступає «жертвою». Варто перервати їх контакт, щоб запобігти формування боязкість у переможеного.
Радимо пограти:
• Попросіть дитину намалювати її друзів, потім розповісти що-небудь про кожного з них.
• З компанією дітей скласти казку так, щоб кожен по черзі додавав свою пропозицію. Таке придумування казки допомагає дітям виразити свою індивідуальність, висловлювати думки. Вчить адекватним способам взаємодії – взаємодопомозі, вмінню спокійно вислухати співрозмовника.
21.01.2025
ЦІКАВА КОРОБОЧКА – ЧУДОВИЙ СПОСІБ ЗАЙНЯТИ ДИТИНУ
Пропоную зробити для своїх діток «Цікаву баночку» або коробочку чи мішечок.
Ця баночка стане у пригоді під час свята або просто в дощовий день вдома, коли всі інші іграшки набридли. Загалом, вона допоможе розважити дитину або групу дітей в будь-яких ситуаціях і за будь-яких обставин.
Як її зробити? Це дуже просто! Візьміть відповідну баночку / коробочку / мішечок і прикрасьте її / його за власним бажанням. Найкраще це зробити разом з дитиною. Зробіть таку баночку, яка б подобалася і вам і дитині і так, щоб вона стала прикрасою у вашому інтер’єрі.
Потім придумайте і надрукуйте різноманітні ігри та завдання на маленьких картках, або записочках. Завдання можуть бути смішними, жартівливими, серйозними, розвиваючими. Пропонуємо вам кілька варіантів завдань для прикладу:
намалювати малюнок пальцями;
побудувати халабуду з подушок, стільців і покривал;
відправитися на пікнік;
гратися з водою;
пускати сонячні зайчики;
пограти в театр тіней;
пограти в крокодила;
влаштувати день перевдягань;
інсценувати улюблену казку;
виконати танець аборигена;
танцювати під запальну музику з повною склянкою води;
намалювати собі вуса і не змивати їх до вечора;
співати караоке;
навести порядок в іграшках;
прибрати в кімнаті поки грає весела музика;
розгадати ребус;
відгадати загадку.
Завдання можуть бути найрізноманітнішими! Придумайте самі або разом з дитиною такі, які будуть цікаві саме вам. А як використовувати цю баночку – напевно, пояснювати не треба. Витягати по одній записочці, коли стає нудно і нічим себе зайняти.
20.01.2025
Психологічні рекомендації для дорослих щодо підготовки дітей до безпечного поводження у стресовій ситуації
Дорослі – батьки і педагоги мають розмовляти з дітьми та підлітками про надзвичайні ситуації для того, щоб інформація, яку вони можуть отримати під час самої надзвичайної ситуації, не шокувала й не травмувала їх. Навчання дітей безпечному поводженню при надзвичайних подіях необхідне не тому, що має статися щось небезпечне, а для того, щоб в будь-якій складній ситуації почуватися компетентними і захищеними. Підготовка робить стрес дитини «експертним», виводить її та дорослого зі стану травматичної безпорадності та вразливості. Пояснюючи, ми протиставляємо тривозі продуктивні дії.
Психологічні рекомендації для педагогів і батьків щодо поводження у стресовій ситуації
– В будь-якій екстремальній ситуації треба подумати, що я можу зробити, а що не в моїх силах чи компетенції, та чітко визначити свою зону відповідальності.
– В стресових ситуаціях добре допомагає вміння концентруватися на проблемі, а не на особистих емоціях. Тоді ми намагаємося знайти альтернативні способи вирішення проблеми та обрати з них найбільш прийнятні.
– Для дорослого важливо бути впевненим, спокійним та діяти раціонально, бо на нього покладається відповідальність за неповнолітніх дітей. Але це не означає приховування негативних почуттів та емоцій, таких як: занепокоєння, тривога, розпач, страх тощо. Проговорюйте з дітьми емоції, що відчуваєте самі та обговорюйте дитячі почуття, пояснюючи і показуючи власним прикладом, що переживаючи негативні емоції можна обирати доцільну поведінку.
– Пам’ятайте, що іноді ми приймаємо неперевірену інформацію за правду і починаємо хвилюватися, хоча насправді для цього немає ніяких підстав. Перевіряйте інформаційні повідомлення на достовірність лише за офіційними джерелами.
– Знаходьте можливості, щоб відволіктися та переключитися від нав’язливих тривожних думок: зайнятися чимось приємним, що викликає позитивні емоції, допомагає розслабитися. Щоденно знаходьте час для того, щоб розслабитися, відпочити!
– Якщо негативні емоції беруть гору, може допомогти виконання монотонних, рутинних справ. Підходить усе, що діє заспокійливо, дає можливість відволіктися від факторів стресу. Наприклад: перевірка зошитів і заповнення облікової документації, хобі, прибирання, приготування їжі, дрібний ремонт тощо.
– Іноді виплеснути негативні емоції допомагають фізичні вправи, рухова активність, спів, малювання. Корисно долучати до цього дітей.
– Щоб негативні емоції не накопичувалися, треба поділитися ними, наприклад, з колегами, близькими людьми, чи можна просто виписувати їх на папір, вести щоденник.
– Пам’ятайте про почуття гумору! З ним усі стресові ситуації переносяться значно легше.
– Підвищуйте свою компетентність щодо знання алгоритму дій та розширення поведінкових стратегій у кризових і непередбачених надзвичайних ситуаціях. Для цього ознайомлюйтеся з якісними рекомендаціями кваліфікованих фахівців на офіційних державних і місцевих сайтах.
– Розробіть для себе чіткі плани-стратегії поведінки, алгоритми дій (як працівників освітніх установ, як батьків, як громадян) та узгодьте у колективах і родинах що індивідуально кожен робитиме в надзвичайній ситуації.
– Рекомендовано насамперед запастися життєво необхідними речами. Подумати, які речі необхідно мати із собою в тому випадку, якщо ви будете змушені перебувати в безпечному приміщенні протягом певного часу, не виходячи.
– Повідомити про це членам сім’ї (членам колективу): продемонструвати вміст сумки чи валізи безпеки та вказати місце її зберігання, переконатися, що всі знають, як користуватися цими речами, призначити відповідального за періодичні перевірки й оновлення вмісту сумки.
Булінг (від англ.tobull— переслідувати)— це агресивна свідома поведінка однієї дитини (або групи) стосовно іншої, що супроводжується регулярним фізичним і психологічним тиском та є гострою проблемою сучасності.
БУЛІНГ У ДИТЯЧОМУ САДКУ — МІФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ
Чи замислювалися ви, де беруть витоки комплекс жертви або потреба агресії стосовно інших. Мало хто з батьків знає про булінг чи стикається з цим явищем в дитячому садку. Чому і як дитина дошкільного віку стає жертвою булінгу? Дізнайтеся з пам’ятки, що означає цей термін, хто може спровокувати булінг та як змінюється поведінка дитини
Булінг (від англ.tobull— переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої.
Булінг може проявлятися як тиск:
·психологічний;
·фізичний.
Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.
ХТО ПРОВОКУЄ
Булінг серед дітей старшого дошкільного віку можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:
педагог або помічник вихователя:
– зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;
– ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;
– глузує із зовнішнього вигляду дитини;
– образливо висловлюється про дитину чи її батьків;
– проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини;
·батьки або члени сім’ї:
– б’ють та ображають дитину вдома;
– принижують дитину у присутності інших дітей;
– проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;
– ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).
Усі діти потребують підтримки дорослих— батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі
ЯК МІНЯЄТЬСЯ ПОВЕДІНКА ДИТИНИ
Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:
·вдома:
– не хоче одягатися вранці;
– шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;
– просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;
– плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт;
– не контактує з однолітками у дворі;
– грає наодинці в парку;
в дитячому садку:
– не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;
– усамітнюється при будь-якій нагоді;
– часто губить свої іграшки або речі;
– бруднить чи псує одяг;
– грає поламаними іграшками;
– відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чигрі;
В умовах переміщення разом із дитиною, частої зміни помеш-кань, перебування у непристосованих для житла приміщеннях важливо створити для неї безпечне середовище, щоби нічого не заважало її фізичній безпеці.
Тримайте вхідні двері та вікна зачиненими, а дитину – завжди в полі зору.
Зберігайте скляний посуд, виделки, ножі, пляшки, важкі каструлі тощо поза доступом для дитини.
Не ставте гаряче (їжа, вода, посуд) там, куди може дотяг-нутися дитина.
Зберігайте ліки, хімічні речовини, косметику, цигарки й недопалки, алкоголь, пальне та технічну воду поза до-ступом дитини.
Зберігайте предмети з маленькими деталями (шпильки, батарейки, маленькі магніти, ґудзики, намистини, гайки, гвинти, цвяхи, монети та навіть сухі крупи) – будь-що, чим дитина може вдавитися або засунути в ніс – поза доступом для неї.
Закрийте доступ до розеток та електричних приладів. Переконайтесь, що в доступі біля розеток немає жод-них рідин, в тому числі води. Дроти повинні бути поза доступом для дитини.
Не давайте дитині без нагляду гратися з будь-якими предметами та іграшками, які працюють від батарейки (пульт до телевізора, ключі від машини). Надійно закрі-піть батарейний відсік, зберігайте ці предмети в недо-ступному для дітей місці.
Чим зайняти дитину в надзвичайній ситуації?
У надзвичайній ситуації діти переживають стрес, страх і невизначеність. Батькам потрібно продовжувати оточувати їх турботою та спробувати переключити їхню увагу.
Гра для дітей виконує кілька корисних функцій:
відволікає від незвичних обставин;
вчить конструктивно переживати емоції;
розвиває комунікаційні навички;
забезпечує спільну діяльність із батьками чи іншими дітьми.
Добірка корисних ігор для дітей: грайте в бомбосховищі, метро і вдома
Повернення до себе:
Обмальовуємо долоньки фарбами, плескаємо.
«Привіт, пальчику, як ти живеш?»
Заземлення, почуття опори:
Вирощуємо «великі ноги».
Залишаємо відбитки, малюнки стопами і долоньками на піску.
Малюємо дерева, квіти, кущі — усе з великими і міцними коренями.
Тремося носами, плечима, ліктями.
Тупотимо ніжками сильно, як бегемотики, які проганяють хижаків.
Повертаємо відчуття контролю:
Дати в руки те, що можна пом’яти (пластилін, глину).
Пограти з конструктором.
Ліпимо тварину, якої в природі не існує.
Ліпимо маску і кривляємося.
Нехай у дитини буде хтось, хто ще менше від неї — улюблена іграшка, лялька, цуценя: хтось, про кого вона дбатиме.
Гра «Ти де?» — «Я тут!». Створити «сейф», куди малюк зможе заховати свої страхи у формі зім’ятих папірців, шишок, клаптиків, малюнків.
Гра «Тортик» (Піца). Ця тілесна вправа «заземляє». Важливо, щоб кожна дитина отримала свою частку уваги. Отже, вибираємо, з кого робити «тортик» чи «піцу». Потім шарами різної інтенсивності на підлітка «накладається» цукор, борошно, салямі, сир та все решта. Це чудова вправа на зняття м’язових затисків.
Гра «Рукостискання». Діти вітаються за руку, при цьому не відпускаючи її при стисканні, поки не знайдеться нова людина для стискання іншої руки.
Гра «На щастя — На жаль». Ця класна вправа дає уявлення про те, що вихід зі складної ситуації завжди є. Грають по черзі. Перед підлітком і його друзями озвучується складна ситуація. Наприклад: «В Україні почалася війна». Хтось інший продовжує: «Але, на щастя, вся моя родина ціла». Черга переходить до іншого: «Але, на жаль, мої друзі в іншому місті вимушені три доби поспіль ночувати в бомбосховищі». І далі по колу: «Але, на щастя, українці об’єдналися, як ніколи за часів незалежності». Тобто всі учасники продовжать і закінчать цю ситуацію. Важливо, щоб діти зрозуміли: будь-яка ситуація надзвичайно багатогранна.
Зробіть «Ловця снів» з паличок і кольорових ниток як павутинку. Можна повісити біля місця, де дитина спить, щоб той «ловив» погані сни і не пускав їх до малюка. Шукаємо ресурси для подолання страхів — ліпимо, малюємо, клеїмо янгола-захисника.
Робимо «Штаб». Навіть якщо ви в бомбосховищі, можна зробити «бункер у бункері» — тільки для дітей. У цьому укритті діти ховаються, розповідають один одному секретики, граються з ліхтариками. А можна там заховатись і цілій родині, обійматись, мріяти.
09.01.2025
Психолого-педагогічний супровід дітей в ЗДО. Кризові періоди дошкільнят
Кожна дитина потребує особливого ставлення до себе з боку дорослих. Важливо організувати такий освітній процес, що сприятиме особистісному розвитку дітей. Психолого-педагогічний супровід виступає як комплексна технологія, особлива культура підтримки і допомоги дитині у вирішенні завдань розвитку, навчання, виховання, соціалізації.
Психолого-педагогічний супровід дитини — це система професійної діяльності, спрямованої на створення максимально сприятливих умов для успішного навчання, виховання і розвитку кожної дитини, розкриття і реалізації її особистісного потенціалу. В основі психолого-педагогічного супроводу дітей дошкільного віку лежать психологічні особливості дітей на кожному віковому етапі розвитку, кризові періоди, психологічні новоутворення.
У дошкільному віці закладаються основи розвитку дітей, і від того, як ми розвиваємо дітей, багато в чому залежить їх подальша доля. Особливо важливі знання вікових особливостей дітей для вибудовування психолого-педагогічного супроводу освітнього процесу.
Формування особистості дитини відбувається в його активній діяльності. На кожному віковому етапі провідною є певна діяльність – спікування, гра, навчаня, праця, яка обумовлює основні зміни в особистості.
Органи, системи і психічні функції дитини розвиваються з різною інтенсивністю. Існують періоди, протягом яких організм стає особливо чутливий до певних впливів навколишньої дійсності. Такі періоди називають сенситивними.
Відповідно з періодизацією, дошкільним дитинством вважається період від 3-х до 7-ми років. Передує йому дитинство (від 0 до 1-го року) і ранній вік (від 1-го року до 3-х років). У зв’язку з тим, що система дошкільної освіти часто включає і ясельні групи, які відвідують діти молодшого віку від 1,5 до 2,5 років, торкнемося особливостей їх розвитку. Розглянемо вікові особливості дітей раннього віку.
Від 1 року до 3-х років
Найважливішим психічним новоутворенням раннього віку є виникнення мови і наочно-дієвого мислення. У цей період відбувається формування активного мовлення дитини і розуміння мови дорослого в процесі спільної діяльності.
Для успішного розвитку мовлення дитини необхідно стимулювати висловлювання дитини, спонукати його говорити про свої жаня. З розвитком слухання і розуміння повідомлень, відбувається використання мови як засобу пізнання дійсності, як спосіб регуляції поведінки з боку дорослого. Увага, сприйняття і пам’ять дітей раннього віку носять мимовільний характер. Розвиток сприйняття відбувається на основі зовнішньо-орієнтованого дії (за формою, величиною, кольором), при безпосередньому співвідношенні і порівнянні предметів. Дізнатися і запам’ятати дитина може тільки те, що йому сподобалося чи зацікавило.Основний спосіб пізнання дитиною навколишнього світу в даному віці – це метод спроб і помилок. Свідченням переходу від періоду дитинства до періоду раннього дитинства є розвиток нового ставлення до предмета, який починає сприйматися як річ, що має певне призначення та спосіб застосування. Ігрова діяльність носить предметно-маніпулятивний характер. До трьох років з’являється первинна самооцінка, усвідомлення власного «Я», поява особистісних дій спонукає дитину на новий рівень розвитку. Починається криза трьох років – кордон між раннім та дошкільним дитинством, руйнування, перегляд старої системи соціальних відносин.
Наступний період – дошкільне дитинство, який триває з 3 до 7 років. У цьому віці по відношенню до оточуючих у дитини формується власна позиція. Активність і невтомність малюків проявляється у постійній готовності до діяльності.
У віці 3-4 роки дитина сприймає предмет без спроби його обстеження. На основі наочно-дієвого милення до 4 – х років у дітей формується наочно-образне мислення. Поступово відбувається відрив дій дитини від конкретного предмета. Мова стає зв’язковою, словниковий запас збагачений прикметниками. Для пам’яті характерні мимовільність та образність. Переважає впізнавання, а не запам’ятовування. Добре запам’ятовується те, що цікаво і емоційно забарвлене. Малюк не здатний довго утримувати свою увагу на якомусь одному предметі, він швидко переключається з одного виду діяльності на інший. Спосіб пізнання – експериментування, конструювання. Діти починають засвоювати правила взаємин у групі однолітків.
Психічний ровиток дітей 4-5 років характеризується використанням мови як засобу спілкування і стимуляції, розширенням кругозору дитини, відкиттям їм нових граней навколишнього світу. Дитину починає цікавити не просто явищем, а причинами і наслідками його виникнення. Тому головне питання дитини цього віку «Чому?». Активно розвивається потреба у нових знаннях, мислення – наочно-образне. Великим кроком вперед є розвиток здатності робити умовиводи, що є свідченням відриву мислення від безпосередньої ситуації. У цей віковий період закінчується формування активної мови дітей. Увага і пам’ять продовжують носити мимовільний характер. Зберігається залежність уваги від емоційної насиченості та інтересу. Активно розвивається фантазування. Способом пізнання навколишнього світу є роповіді дорослого, експериментування. Ігрова діяльність носить колективний характер. Однолітки стають цікавими як партнери по сюжетній грі, складаються пееваи за статевою ознакою. Ігрові об’єднання стають більш стійкими.
У п’яти-шестирічному віці інтерес дитини спрямований на сферу взаємовідносин між людьми. Оцінки дорослого піддаються критичному аналізу і порівнянню зі своїми власними. До цього періоду в дитини накопичується досить великий об’єм знань, який продовжує інтенсивно поповнюватися. Відбувається подальший розвиток пізнавальної сфери дошкільника. Починає формуватися образно-схематичне мислення, відбувається розвиток цілеспрямованого запам’ятовування. Основний спосіб пізнання – спілкування з однолітками, самостійна діяльність і експериментування. Відбувається подальше поглиблення інтересу до партнера по грі, ускладнюється задум в ігровій діяльності, розвиток вольових якостей, які дозволяють дитині заздалегідь організувати свою увагу на майбутній діяльності.
Вікові особливості дітей 6-7 років.
До кінця дошкільного віку дитина знає що таке «добре» і що таке «погано», а також може оцінити не лише чужу, але і свою поведінку. Формується вкрай важливий механізм підпорядкування мотивів. Найбільш сильний мотив для дошкільника – заохочення, отримання нагороди. Більш слабкий – покарання, ще більш слабкий – власна обіцянка. Ще одна важлива лінія розвитку особистості – становлення самосвідомості. У дитини до 7-ми років з’являється самоконтроль і довільна поведінка, самооцінка стає більш адекватною. На основі наочно-образного мислення у дітей формуються елементи логічного мислення. Відбувається розвиток внутрішнього мовлення. Спосіб пізнання – самостійна діяльність, пізнавальне спілкування з дорослими і однолітками. Одноліток сприймається як співрозмовник, партнер по діяльності. До кінця дошкільного віку хлопчики і дівчатка грають не в усі ігри разом, у них з’являються специфічні ігри – тільки для хлопчиків і тільки для дівчаток. Найголовніший результат дошкільного періоду – це готовність дітей до навчання в школі.
Ознаки готовності до школи
– Велике бажання вчитися і відвідувати школу (дозрівання навчального мотиву).
– Широке коло знань про навколишній світ.
– Здатність до виконання основних розумових операцій.
– Досягнення певного рівня психічної та фізичної витривалості.
– Розвиток інтелектуальних, моральних та естетичних почуттів.
– Певний рівень мовного і комунікативного розвитку.
Таким чином, психологічна готовність до шкільного навчання формується у дитини протягом усього дошкільного дитинства, тобто з 3 до 7 років і є комплексним структурним утворенням, що включає інтелектуальну, особистісну, соціально-психологічну та емоційно-вольову готовність.
08.01.2025
Світло вимкнули, а святковий настрій — ні!
У кожного свій спосіб пережити відключення: хтось прикрашає ялинку при світлі ліхтарика, хтось запасається павербанками, а хтось просто радіє, що є інтернет та зв’язок від lifecell і можна привітати всіх друзів.
Гортайте карусель та пишіть у коментарях, який ви котик під час відключень
07.01.2025
Консультація для педагогів та батьків
“Емоційне вигорання”
Синдром емоційного вигорання – це стан, коли людина відчуває себе емоційно і фізично виснаженою.Про батьківське вигорання як і раніше говорять рідше, ніж про професійне, але воно, безумовно, існує. ❗️ Найчастіше батьки самі не розуміють, чому дитина раптом починає їх дратувати і злити. Вони зриваються і кричать на неї, а потім намагаються знайти відповіді, як цього уникнути. І, незважаючи на те, що більшість дорослих усвідомлюють, що подібні дії помилкові, ситуація може повторюватися знову і знову. І чим менша дитина, тим серйознішими можуть бути наслідки для її емоційного здоров’я. Багато хто вважає, що до емоційного вигорання схильні тільки жінки, проте це не так. Ця недуга проявляється також у татусів, бабусь, дідусів, однак у матерів вона дійсно зустрічається частіше.
⚠️ ХТО НАЙЧАСТІШЕ СТРАЖДАЄ від синдрому емоційного вигорання:🚩 батьки, які мають двох і більше дітей віком до п’яти років;🚩 батьки дитини, яка часто хворіє, має важко виліковне або невиліковне захворювання;🚩 матері, які виходять на роботу до моменту закінчення декретної відпустки або працюють з дому, паралельно займаючись вихованням дітей, тобто живуть в режимі мультизадачності;🚩 єдині батьки в неповних сім’ях;🚩 батьки, які самі в дитинстві відчували психологічні труднощі;🚩 батьки-перфекціоністи, які мають завищені вимоги до власної батьківської ролі.⚠️ ЗА ЯКИМИ ОЗНАКАМИ близькі можуть розпізнати емоційне вигорання у батьків:🆘 Людина все рідше буває в хорошому настрої, постійно дратується.🆘 Людина втрачає цікавість до самої себе і власних потреб: перестає стежити за зовнішнім виглядом, забуває про розваги. Не виникає бажання зайнятися чимось, крім турботи про дитину.🆘 Не відчуває бажання взаємодіяти з іншими людьми: поступово коло спілкування звужується, не хоче розмовляти і бачитися навіть з найближчими.🆘 Може неадекватно реагувати на прості зауваження і робити серйозні заяви: наприклад, погрожувати розлученням або виганяти всіх з дому.🆘 Може несподівано розплакатися або впасти в істерику.⚠️ ЯК ВПОРАТИСЬ із емоційним вигоранням?✅ Визнайте проблему, не лякайтеся її і не бійтеся бути «недосконалими батьками». Важливо зрозуміти, що ви не справляєтеся і, що нічого страшного в цьому немає.✅ Не звинувачуйте себе та інших. Подібна ситуація може статися будь з ким і будь коли.✅ Навчіться просити про допомогу.Попросіть близьких допомогти вам з дитиною, зніміть з себе хоча б частину щоденного навантаження. Просіть надати вам будь-яку посильну допомогу: виконати домашні справи, дати гроші в борг. Особливо актуально це в тому випадку, якщо ви – єдиний батько/мати в родині.✅ Позбавляйтеся від почуття провини за власні задоволення.Діти тонко відчувають емоційний стан батьків, і якщо ви відчуваєте себе радісними, щасливими, такими, що відпочили, то такий же душевний підйом будуть відчувати і ваші діти.✅ Спробуйте виспатися – іноді хороший сон може все поставити на свої місця.✅ Шукайте внутрішній ресурс.Використовуйте всі можливі ресурси, які допоможуть вам поліпшити емоційний стан. Це можуть бути хобі, сеанси масажу, похід в кіно або ресторан, поїздка за місто, зустрічі з друзями.✅ Зверніться до фахівця. Іноді вистачає однієї-двох зустрічей із психологом, психотерапевтом або лікарем аби все «стало на свої місця». Разом ви зможете знайти додаткові ресурси, підтримку та скласти план роботи для подолання проблеми.
Новорічні розмальовки антистрес неймовірно красиві і чарівні, як і саме свято — Новий рік! Їх можна роздрукувати на А4.
Для таких робіт підходять різні матеріали для розфарбовування: гелеві ручки, капілярні ручки, фломастери, олівці, акварельні і акрилові фарби. Майстри рекомендують користуватися акварельними олівцями або фломастерами з пензликом.
03.12.2024
02.01.2025
Причини апатії у дітей, «нічого не хоче, нічого не цікаво».
Можливо – це перегруз від зміни країн/шкіл/оточення/життя/складу родини. Для дитини це може бути занадто. Як допомогти? Не грузити ще більше, не вимагати «нормального» ритму життя у ненормальних обставинах, і шукати де виникне цікавість. Умовно кажучи – дати спокій, але не забити.
Можливо переїзд для вашої дитини став першою суттєвою втратою. І горе, яке охоплює від цієї втрати, може бути не меншим, ніж втрата близької людини. У цьому випадку – ні в якому разі не знецінювати це горе та підтримати у проживанні. Сум, туга, безсилля, відчай, злість – дуже складний спектр емоцій і для власного проживання і для знаходження поруч. Втім дуже часто достатньо просто підтримати, і ні в якому разі не казати «Ти ж не під бомбами», «Хіба то проблеми», «Ти в благополучній крайні, треба радіти», «є люди, якім ще гірше»…
Можливо – занадто вимогливе оточення. Нам, батькам, завжди дуже хочется, пишатися нашими дітьми. І це супер. В той же час, нам часто хочется, щоб були соціально-вагомі причини для цього – моя дитина класно вчитися, чи талановита, чи гарно розмовляє англійською у свої 7 років, чи перемагає на Олімпіадах з математики, чи (підстав своє). Діти же, насправді, більш за все на світі хочуть, щоб їх любили батьки. Я починаю «любити» те, що хоче мій партнер, щоб заслужити його любов. І звісно дитина скаже «так» гуртку з гітари, а потім почне пропускати заняття, чи робити аби-як.
Можливо – занадто турботливе оточення. Коли у дитини взагалі не розвивається та атрофується механізм «хочу». Тому що за неї вже потурбувались і вирішили, що він/вона хоче їсти, спати, надягнути кофту, холодно їй, чи жарко, ходити на ту саму гітару, взяти участь в олімпіаді, вчитися одночасно у двох школи, etc., etc. Ще один прояв гіпертурботливого оточення – коли все, що дитина не побажає – вона має. Навіть якщо дитина не встигла захотіти – батьки вже потурбувались і забезпечили. Пам’ятайте – дослідницький інтерес включається там де, вже нудно від старого, де є «голод» за чимось. Тому не поспішайте «нагодувати» свою дитину досхочу раніше, ніж в неї виникне цей дослідницький інтерес.
Можливо… Знаєте, зараз є така сучасна тенденція «розважати» дітей. Є тенденція бути «гарною мамою», яка ніколи не свариться, завжди на позитиві. Шукає чим зайняти дитину, «якісно» організовує вільний час. В результаті – діти до 8-10 років це якось витримують, а потім впадають а апатію, або протест, або соматичні прояви, або…або… Що при цьому відбувається з мамою – яка була була «ідеальною» і вигоріла емоційно – це взагалі окрема історія. У дітей немає можливості себе пізнавати, побути у стані «мені нудно», включити пошук «а чим би мені зайнятись». (Див. попередній пункт). Такі процеси практично виключені у турботливому оточенні. Результат: нерозуміння себе, відсутність інтересу та «смаку» до дослідництва. До дослідництва постійного та ініціативного, а не епізодичного та такого, яке дуже швидка згасає.
Що робити, щоб запобігти вищепереліченому, поговоримо у наших наступних публікаціях.
Якщо виникне бажання розібратися у процесах, що відбуваються у вашій сім’ї – запрошуємо до нашої Школи ефективного батьківства.
Бережіть себе
01.01.2025
ТЕХНІКИ РОЗВИТКУ EQ ДЛЯ ДОРОСЛИХ І ДІТЕЙ
Не настільки важливо, чому ми вчимо дітей, як те, який приклад ми показуємо. А найважливіший приклад – це вміння бути щасливим.
Скринька емоцій
Корисно створити в уяві свою скриньку щастя. «Складіть» у неї все, що асоціюється у вас з щастям візуально, на слух, смак, нюх і дотик. А потім створіть таку ж коробку разом зі своєю дитиною, детально обговорюючи з нею її емоції. Приклад:
Зір: щаслива посмішка дитини.
Слух: шум морської хвилі.
Смак: солодка полуниця.
Нюх: аромати лісу після дощу.
Дотик: обійми коханої людини.
2. Мова емоцій
Вона допоможе не тільки розібратися у власних почуттях, але і дозволить оточуючим краще вас розуміти. Таке спілкування з партнером, колегами і особливо з дитиною стане основою взаєморозуміння в сім’ї і на роботі. Для цього введіть в свою промову формулу: «Я відчуваю…, тому що…, і я хотіла б…».
На прикладі спілкування з дитиною ця формула може звучати так: «Я засмучена, що ти розлив воду з фарбами. Я хотіла б, щоб ти був уважнішим. А зараз давай разом приберемся».
3. Що я відчуваю сьогодні
Гра полягає в тому, щоб кожен вечір дитина сама вибирала емоцію сьогоднішнього дня. «Сьогодні я відчував радість (смуток, цікавість, злість…), коли…». Для цього роздрукуйте всі емоції улюбленого персонажа дитини, які він і буде вибирати для позначення своїх переживань. Ця гра вчить усвідомленню і прийняттю власних почуттів.
4. Емоційний фотоальбом-подорож
Цікаво фотографувати не тільки в стилі «я і пам’ятки». Спробуйте робити емоційні фотографії: «А! Ця пальма як величезний кактус – треба його спробувати», «Вежа не падає?!», «Жуууук!».
Повірте, такі фотографії дуже приємно розглядати всією родиною. А ще з них можна робити розповідь про подорож. Роздруковуєте кілька фотографій, перемішуєте і створюєте нову історію вашої поїздки.
5. Емоції в фарбах
Можна зробити свою галерею емоцій, де кожна картина – це емоція, виражена тими фарбами і композицією, яку обирає дитина. Дуже здорово малювати одночасно і порівняти, якими у вас вийшли радість, смуток, злість.
6. Компас емоцій
Унікальна гра, яка не тільки знайомить дитину з емоціями, але і показує почуття, які людина відчуває в тій чи іншій ситуації. Суть гри: кожен отримує набір з 8 карток: радість, страх, інтерес, натхнення, сумнів, подив, довіра, гнів. Перелік можна доповнювати.
Загадуючий гравець придумує слово-поняття-ситуацію і, обираючи до неї відповідну емоцію, викладає картку в коло закритою. Інші гравці повинні вгадати: яку емоцію викликає у гравця загадана ситуація.
Наприклад, мама може вибрати картку «радість» на поняття «1 вересня», а дочка – «страх». Дітям складно проговорити про свої емоції. А в грі вони розкривають їх.
І не забувайте про читання книжок і хорошу музику. Це нестаріючі ресурси для пізнання себе, оточуючих і всього світу.
Тутка
31.12.2024
Розвивальні ігри
Використовуючи продукти харчування можна з легкість розвивати психічні процеси у дитини
Як розповісти дитині про Різдво: коротка історія Різдва для дітей.
З дитинства усі діти обожнюють Новорічно-Різдвяні свята – особливий затишний період, коли можна мріяти та вірити в чудеса, а навколо панує казкова атмосфера. Якщо настання Нового Року завжди є цікавим та зрозумілим, то історія Різдва для дітей часто буває досить заплутаною. Тому дуже важливо правильно розповісти малюкам, що ж ми святкуємо у цей день, та яка таємнича подія відбулася першого Різдва. Дитячими психологами та педагогами раннього розвитку доведено, що найкращим способом подачі інформації для малюків є казка. Тому спробуйте прочитати своїм малятам цікаву та пізнавальну історію доброго різдвяного ангела.
Історія перед Різдвом: про що розказав різдвяний ангел
Наближалося Різдво. За вікнами кружляли маленькі пухнасті сніжинки, в хаті відчувався смачний аромат куті та вареників, мама завершувала останні приготування на кухні, а маленький Іванко читав Ніч перед Різдвом. Історія про скупого Скруджа на той час вже була прочитана та відкладена, а знаменита «Різдвяна скринька» ще чекала своєї черги. Як бачимо, цього року Іванко вирішив як слід приготуватися до Різдва, запланувавши прочитати чимпобільше книг про це свято, а також переглянути багато тематичних фільмів. Йому дуже хотілося дізнатися, що саме ми святкуємо в цей день, однак свято наближалося, а таємниця залишалась нерозгаданою. Хлопчик засумував і відклав книгу. Раптом його погляд зупинився на невеличкій ялинковій прикрасі – це був красивий ангел, що тримав у руках зірку.
– Ось кому точно відома справжня історія Різдва Христового! – для дітей важливо вірити в чудеса, тому Іванко сказав ці слова майже на повному серйозі, хоча потім сам засміявся зі своєї наївності.
Яким же було його здивування, коли маленький іграшковий ангелик відповів йому:
– Звісно знаю! Адже це саме я запалював яскраву різдвяну зірку, що розповіла світу про народження спасителя!
Чиє народження? – перепитав здивований хлопчик. Він з усіх сил намагався переконати себе, що все, що відбувається, йому просто сниться. Адже відколи це ялинкові іграшки вміють розмовляти? Але його добре та ніжне серце підказувало йому прислухатися до слів маленького ангела та повірити у казку. Адже надворі – Різдво.
– Якщо тобі цікаво, – продовжив ангелик, – я поділюся цією захоплюючою історією з тобою.
– Звісно! Я так мріяв дізнатися, що в ж відбулося у ніч перед Різдвом, чому це свято таке особливе, – вигукнув Іванко, зовсім забувши, що ще мить назад він сумнівався в реальності того, що відбувається.
– Тоді вмощуйся зручненько і слухай.
Різдво: історія свята для дітей
Це було багато-багато років тому. Більше ніж 2000! Людям у ті часи жилося важко, тому вони вірили, що одного дня на землю прийде Спаситель, який зуміє змінити їхнє життя на краще, та визволити з неволі. І ось цей день настав. Тоді я ще був зовсім маленьким ангеликом і мало що розумів, але зате добре запам’ятав ту знаменну ніч.
Всі ангели, що живуть на небі дуже переживали та готувалися до чогось грандіозного. А мені доручили всього лиш запалити зірку. Спочатку я засумував, адже в цьому не було нічого цікаво – зірки я запалював кожної ночі: великі і маленькі. Але тоді старший ангел пояснив, що це буде незвичайна зірка – саме вона повинна звістити світ про народження Месії.
Після того, як на небі засяяла надзвичайної ясності зоря, ангельський хор спустився на землю і почав співати пісень, що звеличували народженого Спасителя світу. Я з непереборною цікавістю пробрався наперед, щоб теж побачити цього сміливого героя, що зібрався врятувати весь світ. Яким же було моє здивування, коли перед моїми очима опинився не величний палац і лицар на білому коні, а невеличкі ясла з маленькою дитиною. Я знову засумував, але старші ангели пояснили мені, що цієї ночі народилася не просто дитина, а надія цілого людства. Надія на краще життя, справедливість і перемогу добра!
Іванко був дуже щасливий. Тепер він знав, що святкують кожного Різдва.
25.12.2024
Інформаційна пам’ятка
“Коло мого контролю.”
Коло контролю – це те, що напряму залежить від вас, чим ви керуєте, за що несете відповідальність. Сюди входить те, що ви маєте змогу контролювати.
▫️ Час від часу багато людей беруть на себе зайве. Чи знайома вам думка: “Я так зробив/ла, а вони тепер будуть вважати мене поганим/ою”? Якщо так, то слід зазначити, що ви не можете керувати думками та ставленням інших, тому це не входить до кола вашого контролю.
▫️ Ви можете чинити як найбільш порядна та добра людина, проте якщо хтось вирішив зневажати вас, через якісь власні переконання, то вони це зроблять, незалежно від ваших старань.
🔍 Отже, пропонуємо до вашої уваги короткий перелік того, що входить та перебуває поза зоною вашого контролю. Цей список не є вичерпним, але може послужити орієнтиром для роздумів.
📎 І пам’ятайте, що зовнішні обставини, слова інших, погодні умови – це не ваша відповідальність.
25.12.2024
#ПроективнийТест
#МентальнеЗдоров’я
Казковий тест на внутрішні бажання і підсвідомі страхи
«Я-САМ» в 3-річному віці. Що відбувається з дитиною?
І як це пережити?
Ви помічаєте зміни у поведінці своєї дитини, якій майже, чи вже, 3 роки? “Я-сам!” – кричить мацьопа, коли ви хочете допомогти одягнутися на прогулянку, або прибрати зайві іграшки. Адже, ви впевнені, що без вас вона не справиться так швидко та якісно як потрібно. А ще, проявляються незвична імпульсивність, нетерплячість, бажання, які слід виконувати вже і…
Ви помічаєте зміни у поведінці своєї дитини, якій майже, чи вже, 3 роки?
“Я-сам!” – кричить мацьопа, коли ви хочете допомогти одягнутися на прогулянку, або прибрати зайві іграшки. Адже, ви впевнені, що без вас вона не справиться так швидко та якісно як потрібно.
А ще, проявляються незвична імпульсивність, нетерплячість, бажання, які слід виконувати вже і негайно дорослим, часом фізична агресія і впертість, втрата дитячої безпосередності.
Криза 3-річного віку – вважається однією з найбільших вікових криз в житті людини (разом з кризою підліткового віку). Пророзвиток дитини до 3-х років, читайте з нашої попередньої статті.
Чому існує криза 3-х років, як вона проявляється і як допомогти дитині її подолати без стресу, в тому числі і для батьків, читайте далі.
Дякуємо автору за зображення.
Пам’ятаєте себе в 3-річному віці? Хіба фрагменти, ті, спогади, які найбільше вразили та осіли в пам’яті. Пам’ять дитини в цьому віці – це її інтерес, вона найчастіше запам’ятовує тільки те, що її вразило. Мовлення – активно формується. В дитини збільшується словниковий запас, вона наслідує, копіює вирази дорослих, сприймає всі слова буквально, тому, слід бути обережним у висловлюваннях та пояснювати.
Зазвичай, у 3 роки, дитина стає ініціатором контактів з дорослими на мовленнєвому рівні. Сама починає розмову, питається, вчиться налагоджувати контакт. Звісно, на рівні, властивому її віку, але це важлива особливість росту дитини. Якщо ви цього не помічаєте? Не страшно, в кожного, це відбувається по-різному.
Основне новоутворення віку (властивість, що з’являється внаслідок переходу від одного вікового етапу до іншого) – виділення власного Я, здатність відрізняти себе з-поміж інших людей, усвідомлення себе як окремої людини – словесно, це проявляється у “Я-сам”.
Це час, коли формується новий тип зв’язків між дитиною та дорослими. Дитина стає активнішою, ініціативнішою та самостійнішою. Оскільки, дорослі, за звичкою, зберігають попередній тип стосунків з дитиною, і обмежують її самостійність, отримують у відповідь активний опір, всіма можливими способами, які відомі дитині. Звісно, батьки звикли, що дитина може спокійно перебирати конструктор та бавитися іграшками, і ось одного разу, вона не просто грається, а починає експериментувати, наприклад, кидається іграшками, ламає тощо, все це для того, щоб дослідити. Дитина розуміє, що про іграшку можна дізнатися більше, дослідивши її зсередини. Дитина починає розуміти, що вона окрема одиниця і може робити щось сама.
Слід зрозуміти, що дитина переросла попередній тип стосунків, в неї з’явилася власна внутрішня позиція, помітна мотивація у діях, вона потребує змін, тому “голосно” про це заявляє, дорослі називають це – вередуванням, а дитина сигналізує як вміє. Про такий прояв як вередування більше дізнайтеся з іншої статті нашого блогу.
Як розпізнати кризу 3-х років:
Негативізм (відмова) – негативна реакція на прохання дорослого – мотив зробити навпаки. Можемо спостерігати певний зсув мотивів – коли дитина, часом, чинить наперекір і власним бажанням, щоб довести свою правоту. Цей прояв – вибірковий (проявляється не до всіх).
Впертість (дитина, щось робить, бо вона так сказала, навіть якщо це повністю суперечить її першочерговому бажанню, бо головне зробити інакше, ніж каже дорослий, бо я не одне і те саме, що дорослий, але довести свою правоту потрібно; кричить, бо їй треба щось сказати, хоч і бачить, що дорослий може бути зайнятий). Метою тут є – прагнення просунути власні рішення .
Норовитість (спрямована проти всієї системи виховання в сім’ї, а не до когось конкретно).
Свавілля (відокремлення від дорослого, самостійність у реалізації задумів).
Обезцінювання (знецінення особистості дорослих, обезцінювання встановлених правил, норм і меж).
Після 3-х років активно розвивається уява, оскільки є база – предметний досвід, діти багато фантазують, часто придумане чи дуже бажане, видають за дійсне. Ще є 2 промінця, “зірочки” симптомокомплексу: деспотизм (ревнощі, через формування шкали справедливо – несправедливо) і бунтарство (опір надмірній опіці, авторитету дорослого – дитина, ніби хоче зайняти його місце – бути самим авторитетом).
Криза – це не погано!
Це ріст та перехід вашої дитини на новий віковий рівень розвитку, сприймання, мислення та формування уявлень про світ, становлення особистості і нового, продуктивнішого способу взаємодії зі світом. Це не завжди, очевидність вищезгаданих проявів, це не означає, що дитину слід негайно “лікувати” від цього. Це потрібно правильно і корректно пережити, прийняти і без вашої, дорослі, допомоги та адекватної оцінки ситуації, це зробити дитині буде важче.
Що робити та як дорослим прийняти “нову” дитину?
Усвідомити, що зміни відбудуться. Прислухатися до бажань дитини. Криза не розсмокчеться сама, якщо жити в конфліктних стосунках. Все забороняти, проявляти агресію. Пам’ятати – які стосунки під час кризи сформувалися, так вони і розвиватимуться надалі. Адже, якщо в сім’ї – норма жити в конфлікті, отже, і дитина думає, що так має бути.
Дозволяти дитині бути енергійною та допитливою, самостійною, менше наполягати на своєму, дозволити проводити більше часу дитині з іншими дорослими (бабуся, дідусь, тітка тощо), щоб зменшити до нуля – негативізм конкретно до мами чи тата.
Тандем (мама+тато) у вимогах та правилах щодо дитини. Синхронність у вихованні. Якщо мама щось не дозволяє робити категорично, а тато навпаки, йде на поступки та дозволяє – цей метод неефективний у вихованні та подоланні дитиною проявів кризи. Це не гра у “доброго-поганого поліцейського”. Це праця над добробутом та розвитком дитини, спільна праця. Після завершення цього етапу у розвитку дитини, ваша завдання залишитися авторитетом в її очах, а не навпаки.
Дати можливість набути досвіду шляхом програшу (у випадках впертості), щоб дитина зрозуміла, що реалізація власних бажань, таким гострим шляхом не завжди приводить до успіху та бажаного результату. Давати можливість робити помилки, але бути страховкою, підтримувати.
Приклад з праскою – якщо дитина обпеклася, це її досвід, звісно, надалі вона не буде цього робити, але це дитина має зрозуміти сама, слова підтримки, а не докорів, при набутті досвіду, мають бути обов’язково: “Ти обпікся, мені дуже прикро!”. В жодному випадку не нападати і не казати: “Я ж казала!”. Обговорити цей момент із застосуванням інших прикладів.
Приклад з парасолькою. Погода вітряна, але без опадів. Дитина вперто хоче взяти на прогулянку нову парасольку. Перший порив вітру зриває з рук парасолю і ламає її. Дитина засмучена. Обговорюємо ситуацію. Будуємо теорії як можна було уникнути такої ситуації і неприємного результату. Думаємо з дитиною як можна зарадити ситуації (зремонтувати парасолю, брати її коли опади, але не сильні пориви вітру). Шкодуємо про те, що сталося, але досвід який при цьому набула дитина важливіший. Ми зробили висновки і можемо далі рухатися.
Надати свободу вибору і ЧАС. Елементарно, у виборі одягу, чи сніданку (обіду), куди піти погуляти чи в який магазин піти за кіндером. Але звісно ж, з вашою участю і допомогою. Дитина проявляє свою самостійність, а ви підтримуєте (наприклад, дитина хоче сама одягнутися на прогулянку, після цього ви можете запропонувати допомогу: “Чудово. Ти добре одягнувся. Ой, давай я допоможу тобі заправитися, щоб було зручніше бігати на вулиці”).
Криза розв’язується шляхом переходу дитини до ігрової діяльності, яка стає провідним видом діяльності дитини, зростанням фізичних та психічних можливостей, яким допомагають проявлятися батьки, завдяки наслідуванню та мовленнєвих вказівок дорослого, в дитини з’являються і перші навички самообслуговування.
Пам’ятайте, від якості переживання сім’єю кризи залежить майбутнє життя і формування особистості дитини. Криза має відбутись і відбудеться, оскільки напрацьований старий спосіб взаємодії зі світом для дитини вже не актуальний (не задовольняє її базові потреби), а по-новому дитина ще не навчилась. В цьому і полягає криза – формування і закріплення якісних новоутворень.
20.12.2024
5 ДИТЯЧИХ ВІКОВИХ КРИЗ: коротко про те – коли, як проявляються та як з ними справлятися?
Усі батьки, без виключення, рано чи пізно стикаються з дивною поведінкою дитини, зовсім їй не властивою. Багато через незнання суті питання починають бити на сполох, вважаючи, що справа в поганій компанії або нікчемному вихованні. Але це в корені помилкова думка, адже у даного явища є власна назва — вікова криза. Пропоную коротко познайомитися з основними «гострими» моментами кожної з криз, яких налічують всього п’ять.
адаптується робота та налагоджується взаємодія всіх органів
ПРОЯВИ КРИЗИ:
слабкість зору та слуху
багаточисленні рефлекси
тривалі періоди сну
збідненість емоцій
ЯК СПРАВЛЯТИСЯ?
постійний контакт дитини з мамою з перших хвилин життя
грудне вигодовування
оперативне реагування на плач малюка
максимальний тілесний контакт
ласка та любов
КРИЗА ПЕРШОГО РОКУ ЖИТТЯ – 12-18 місяців.
ПРИЧИНИ:
бажання активніше пізнавати навколишній світ
усвідомлення своєї самостійності
необхідність в отриманні більшої свободи
невідповідність дитячих «хочу» та «можу»
вивчення дитиною меж дозволеності
ПРОЯВИ КРИЗИ:
непослух, як індикатор потреби в підвищенній увазі
бажання все робити самостійно
загострена реакція на зауваження та заборону
надмірна капризність
ЯК СПРАВЛЯТИСЯ?
терпимість з боку найближчих
стійкість до маніпуляцій з боку дитини
вміння переключати увагу дитини
підтримка ініціативи дитини
винахідливість та почуття гумору
КРИЗА ТРЬОХ РОКІВ – 2,5 – 4 роки.
ПРИЧИНИ:
усвідомлення своєї особистості, «свого Я» – окремого від батьків
прагнення до незалежності
відмова від опіки, звичних норм
жага до самостійності
ПРОЯВИ КРИЗИ:
негативізм
впертість
непослух
істерики
протестна поведінка
ЯК СПРАВЛЯТИСЯ?
уникнення гіперопіки та авторитаризму
бути послідовними
заохочувати самостійність дитини
шукати компроміси через креативне переключення уваги
акцентуація уваги на сильних сторонах та успіхах дитин
КРИЗА ШКІЛЬНОГО ВІКУ – 6 – 8 років.
ПРИЧИНИ:
зміна виду провідної діяльності (з ігрової до навчальної)
усвідомлення та освоєння нової соціальної ролі – «учень», «учениця»
розширення меж соціалізації дитини
оціночне ставлення до своєї особистості
ПРОЯВИ КРИЗИ:
негативізм
надмірна зарозумілість
неадекватна самооцінка
підвищена конфліктність
розширення кордонів своїх прав та можливостей
ЯК СПРАВЛЯТИСЯ?
приймати «дорослість» дитини
зміцнювати віру дитини в свої сили
надавати особистий позитивний приклад сприймання реальності
підтримувати тісний емоційний контакт з дитиною
наділяти обов’язками в межах можливостей дитини
КРИЗА ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ – 12 – 14 років.
ПРИЧИНИ:
гормональна перебудова організму
прискорення темпів фізичного росту та розвитку
усвідомлення статевої приналежності та сексуальності
пошуки себе
необхідність самоствердження
ПРОЯВИ КРИЗИ:
підвищена емоційна збудливість
нестриманість поведінки
агресивність
байдужість та емоційна «холодність»
швидка зміна настрою
ЯК СПРАВЛЯТИСЯ?
розмовляти з підлітком як з дорослим, уникаючи шантажу та нотацій
шукати баланс між свободою та контролем
уникати нав’язливості думок та оціночного ставлення
пропонувати підтримку
ставитися з розумінням та терплячістю
Вікові кризи необхідні й неминучі. Через них проходить кожен з нас, тільки терміни їх настання у кожного свої. Важливо пам’ятати, що діти вчаться тому, що бачать, а не тому, чому їх вчать. І в першу чергу дитина відтворює життєві принципи і норми поведінки людей, які мають найбільший для них авторитет – своїх батьків. Тому, якщо ми хочемо, щоб наші діти були зібраними, врівноваженими, талановитими, успішними – БУДЬМО ТАКИМИ Й МИ, і вони обов’язково цього навчаться у нас.
«Ми для тебе все робимо, а ти …!» — мабуть, багато хто чув цю фразу від своїх батьків. Можливо, говорив її і своїм дітям.
На жаль, у цій та подібних фразах толерується образа дітей, маніпуляція їхніми почуттями та, зрештою, — психологічне насильство щодо дитини
Зараз батьки роблять неймовірні речі, аби навіть під час війни у дітей було щасливе дитинство. Водночас через втому, накопичений стрес та брак ресурсу можна не помітити, як фрази щирого занепокоєння та піклування перетворюються на образи та звинувачення.
Зберігайте собі ці картки, аби нагадувати про слова та дії, які допоможуть у напружених ситуаціях завжди проявляти любов до дитини
«Поки ви думали, що я не дивлюсь, я бачив, що ви повісили мій перший
малюнок на холодильник, і я негайно захотів намалювати інший.
Поки ви думали, що я не дивлюсь, я бачив, що ви нагодували бездомну
кішку, і я дізнався, що добре бути добрим до тварин.
Поки ви думали, що я не дивлюсь, я бачив, що ви зробили мій улюблений пиріг для мене, і я дізнався, що навіть дрібниці можуть мати особливий сенс.
Поки ви думали, що я не дивлюсь, я бачив, що ви приготували обід і віднесли його другу, який був хворий, і я дізнався, що всі ми повинні допомагати і піклуватися один про одного.
Поки ви думали, що я не дивлюсь, я бачив, що ви витрачаєте свій час і гроші, щоб допомагати людям, у яких нічого немає, і я дізнався, що ті, у кого є щось, повинні допомагати тим, у кого немає нічого.
Поки ви думали, що я не дивлюсь, я бачив, що ви дбаєте про наш будинок і про всіх в ньому, і я дізнався, що ми повинні дбати про те, що нам дано і дороге.
Поки ви думали, що я не дивлюсь, я бачив, як ви ставитеся до своїх обов’язків, навіть коли ви не дуже добре себе почуваєте, і я дізнався, що повинен бути відповідальним, коли виросту.
Поки ви думали, що я не дивлюсь, я бачив, як сльози текли з ваших очей, і я дізнався, що іноді речі можуть заподіювати біль, і це нормально – плакати.
Поки ви думали, що я не дивлюсь, я бачив, як ви піклуєтеся про мене, і я хотів бути всім, чим я міг бути.
Поки ви думали, що я не дивлюсь, я брав більшість уроків з життя, які я повинен знати, щоб бути хорошою і успішною людиною, коли я виросту.
Поки ви думали, що я не дивлюсь, я дивився на вас і хотів сказати: «Мама і тато! Спасибі за все, що я бачив, поки ви думали, що я не дивлюсь!»
#тияк: А ви знаєте що таке ментальне здоров’я? ІНФОГРАФІКА
Варіанти відповідей, що будуть зрозумілі кожному – це цикл ілюстрацій «Ментальне здоров’я – це…»
Спеціально для комунікаційної кампанії Ти як?, що реалізується у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я, українська ілюстраторка Ольга Дегтярьова створила візуал, що коротко та просто розкривають поняття ментального здоров’я.
«Ментальне здоров’я – це…:
розуміти власні емоції
піклуватися про себе
знайти свій спосіб самодопомоги
плакати, коли болить
реалізувати свій потенціал
звертатись до психолога
радіти приємним речам
іноді почуватися не ок
Стан ментального здоров’я залежить від багатьох чинників:
соціальних
екологічних
економічних
Ці ілюстрації точно допоможуть кожному з нас відповісти собі на питання: «Що для мене ментальне здоров’я та як я можу покращити свій стан?» Комунікаційна кампанія Ти як? Всеукраїнської програми ментального здоров’я реалізується за підтримки проєкту USAID Ukraine – USAID УкраїнаРозбудова стійкої системи громадського здоров’я, який виконує організація Пакт Pact.
12.12.2024
#ДійПротиНасильства2024
#вихованняДонецька громада2024
#10грудняДеньПравЛюдини
10 грудня — День прав людини. Але уявімо на мить, що було б, якби закони і правила писали діти.
Для них права не тільки про серйозні речі, а й про радощі, що додають яскравих фарб у життя.
І хтозна, можливо, саме такі «дитячі» закони зробили б наш світ трішки простішим і веселішим (ГОЛОСИ ДІТЕЙ)
Консультація -“Емоційне вигорання як допомогти собі та своїм близьким”
Синдром вигорання характеризується емоційним виснаженням , тривожність, порушення сну, слабкість, апатія і постійним відчуттям розбитості. Це відбувається, коли людина тривалий час відчуває психологічну, фізичну чи розумову втому.
Що таке емоційне вигорання?
Емоційне вигорання (синдром емоційного вигорання, СЕВ) — це фізичне, емоційне чи розумове виснаження, що супроводжується зниженням мотивації, працездатності та негативним ставленням до себе й інших. За вигорання людина може відчувати постійне відчуття розбитості, стан занепаду сил, моральної втоми через стрес і велике навантаження на роботі, в сім’ї чи в соціальному житті.
Синдром емоційного вигорання переважно пов’язують з роботою. Так, Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визначає «вигорання» (бернаут) як «професійний феномен». Згідно з МКХ-11, вигорання не є захворюванням і класифікується як синдром (сукупність симптомів або ознак, пов’язаних з конкретною причиною щодо здоров’я).
Однак останнім часом дослідники СЕВ також вказують, що стан морального виснаження та постійної втоми може бути характерним для інших сфер життя та впливати як на фізичне здоров’я, так і на емоційний стан людини. Зокрема, виокремлюють батьківське чи материнське вигорання, емоційне вигорання в підлітків і дітей.
Які причини емоційного вигорання?
До причин емоційного вигорання відносять надмірне та тривале фізичне чи емоційне напруження. Професійне вигорання може виникати як наслідок хронічного стресу на робочому місці, з яким не вдалося успішно впоратись. Вигорання може виникати при порушенні балансу між роботою та особистим життям (work-life balance). В останні кілька років порушення принципу work-life balance значно зросло через віддалену роботу та повсюдне поширення технологій.
Які люди схильні до емоційного вигорання:
ті, що набирають багато проєктів і завдань, на які не вистачає ні часу, ні сил;
ті, що мають емоційні гойдалки (за лічені хвилини перемикаються від підйому продуктивності до повного безсилля);
ті, що прагнуть підвищити свою продуктивність без відпочинку;
ті, що незадоволені собою (з постійним зростанням ступеня самокритики);
ті, що не вміють або не бажають розслаблятися (або взагалі відпочивати);
ті, що не бажають зробити паузу в роботі через страх втратити можливості зростання.
Запобігання першим ознакам емоційного вигорання дає змогу внести корективи в повсякденне життя та попередити погіршення стану, для усунення якого може знадобитися професійна допомога спеціалістів.
Як зрозуміти, що в тебе емоційне вигорання?
СЕВ у кожної людини може проявлятися по-різному. Ознаки вигорання в кожному індивідуальному випадку можуть відрізнятися, тому не існує єдиного універсального тесту на емоційне вигорання. Ознаками бернаута, які найчастіше зустрічаються, є відчуття постійної втоми та стан емоційного виснаження. Інші симптоми емоційного вигорання:
незадоволеність своєю діяльністю;
відчуття відстороненості (самотності);
цинічний (негативний) світогляд;
апатія та пригніченість;
головний біль;
сонливість або безсоння;
загальна слабкість;
запаморочення;
дратівливість;
невпевненість у собі;
порушення режиму харчування (їсте більше чи менше, ніж зазвичай).
Батьківське (материнське) вигорання характиризується емоційним виснаженням і постійною втомою, пов’язаними з батьківською роллю (навіть думка про свою роль як мати або батька може викликати погіршення самопочуття). Пізніше симптоми можуть доповнюватися почуттям провини через відчуття себе поганою матір’ю чи поганим батьком. Як наслідок, батьки емоційно віддаляються від своїх дітей і спільне проведення часу більше не приносить їм радості та приємних емоцій.
Спеціалісти рекомендують не чекати прояву симптомів СЕВ, а звернути увагу й усунути перші передумови до вигорання.
Якими симптомами супроводжується виснаженість:
виснаження
тривожність
порушення сну
слабкість
апатія
Ознаки того, що ви перебуваєте «за крок» від емоційного вигорання:
за вигорання на роботі кожен дзвінок, кожне робоче повідомлення, як і будь-які контакти з колегами, сильно дратують;
неможливо розслабитися, адже кожен сигнал телефону викликає тривогу через постійне очікування нових завдань і завдань. З’являється відчуття, що всім від вас щось потрібно;
неспокійний сон, пробудження з тривогою;
єдиним бажаним видом відпочинку стає можливість побути в тиші, подалі від метушні;
емоційно перебуваєте в стані апатії або відчуваєте злість;
немає сил радіти, може дратувати навіть чужий гарний настрій.
Спеціалісти наголошують на необхідності корекції режиму дня, розпорядку життя та внесенні деяких змін для відновлення балансу між різними сферами життя (наприклад, робочою та особистою). Адже симптоми емоційного вигорання здатні призвести до проблем з концентрацією уваги, зниження імунітету, відсутності мотивації, сумнівів у власних здібностях і, як наслідок, — хронічного негативного сприйняття реальності.
Як відрізнити емоційне вигорання від депресії?
Симптоми емоційного вигорання часто можуть нагадувати симптоми серйозніших захворювань. До них можуть належати розлади настрою, пов’язані з психічним здоров’ям. Вигорання може підвищити ризик депресії, проте депресія — це діагностований стан психічного здоров’я, а вигорання — ні. Це не єдина різниця між двома станами. На відміну від депресії, вигорання, як правило, є реакцією на конкретне середовище чи ситуацію (на необхідність працювати більше годин, ніж зазвичай, на проблемну особисту ситуацію, що виникла в житті людини). Депресія не обов’язково є реакцією на один конкретний тригер, її причини зазвичай ширші. За емоційного вигорання можна точно визначити причини занепаду сил, усунув які, мине й сам стан, який люди зазвичай описують словами «ніби висмоктали енергію».
Стадії емоційного вигорання
Існує кілька класифікацій щодо стадій синдрому емоційного вигорання. Одна з найпоширеніших належить психологам Герберту Фрейденбергеру та Гейлу Норту, які виділити декілька фаз бернаута:
Надмірна амбітність. Часте явище для людей, які починають нову роботу чи беруться за нову справу, приділяючи багато вільного часу новій діяльності.
Понаднормова робота. Амбіції в новій справі змушують людину працювати старанніше, ніж зазвичай.
Підміна конфліктів. Замість визнання факту добровільного рішення «викладатися по максимуму», людина звинувачує у своїх проблемах начальника, вимоги роботи, чоловіка.
Відсутність часу на задоволення потреб, не пов’язаних з основною діяльністю (хобі, зустрічі з друзями та сім’єю), які на цьому етапі здаються неважливими.
Заперечення. Наростає дратівливість по відношенню до оточуючих. Людина не бере на себе відповідальність за свою поведінку, а звинувачує інших, вважаючи їх некомпетентними чи ледачими.
Відчуження. Людина починає відсторонюватися від сім’ї та друзів, стає цинічною. Запрошення на вечірки, в кіно та на вечерю починають здаватися обтяжливими, а не приємними.
Зміни в поведінці. Ті, хто перебуває на шляху до вигорання, можуть стати агресивнішими та без причини «зриватися» на близьких.
Деперсоналізація. Поява відчуття відстороненості від власного життя та здатності контролювати його.
Психічний або фізичний колапс, який може вплинути на здатність справлятися з ситуацією. Людині може знадобитися допомога психотерапевта, щоб впоратися з емоційним вигоранням.
На ранніх стадіях зазвичай складно помітити перші ознаки бернаута. Захоплені новим видом діяльності, люди перестають дотримуватися принципів «балансу життя та роботи».
Види емоційного вигорання
СЕВ зазвичай згадують у контексті вигорання на роботі. Однак останнім часом робота з проблеми бернаута розширилася та призвела до появи нових концептуальних моделей щодо синдрому. Так, крім професійного вигорання можна говорити про материнське (батьківське) вигорання та про емоційне вигорання у дітей та підлітків.
Професійне вигорання
Професійне вигорання — це стан, що виникає в робочому середовищі через тривалий вплив на людину стресових чинників. Бернаут на роботі може супроводжуватися відчуттям непотрібності, безсилля та спустошеності. ВООЗ виділяє три головні симптоми професійного вигорання:
відчуття виснаження чи брак енергії;
підвищена емоційна дистанція від роботи чи почуття цинізму, пов’язане з роботою;
зниження професійної ефективності.
Попередній професійний досвід, певні особистісні риси також можуть підвищувати ризик бернаута. Адже, стикаючись з одними й тими самими проблемами на роботі, в одних людей може виникнути професійне вигорання, а в інших — ні.
Причини вигорання на роботі
Існують різні причини вигорання на роботі. Емоційне виснаження в робочій сфері може бути пов’язане з великим навантаженням, понаднормовими завданнями, відсутністю балансу між сферами життя. Інші причини професійного вигорання:
відсутність ясності щодо того, чого від вас очікують;
конфлікти з колегами;
невміння чи відсутність планування;
неможливість впливати на обсяг робочих завдань і формування графіка;
відчуття самотності чи відсутність підтримки на роботі.
Крім того, недостатня кількість робочих завдань (не лише їх надлишок) може викликати нудьгу та відчуття непотрібності, сприяючи накопиченню втоми та вигоранню на роботі.
Симптоми професійного вигорання
Існують різні методики для діагностики СЕВ. Так, згідно з одним з підходів, щоб дізнатися, чи є у вас ознаки вигорання на роботі, можна відповісти на такі запитання:
чи сумніваєтеся ви в цінності своєї роботи?
чи змушуєте ви себе йти на роботу та чи складно вам приступити до її виконання?
чи відчуваєте ви себе відстороненим від своєї роботи та колективу?
чи дратують вас колеги, керівництво чи клієнти?
чи відчуваєте ви, що у вас немає енергії на виконання робочих завдань?
чи важко вам зосередитися на роботі?
чи приносять ваші досягнення та робота задоволення?
чи розчаровує вас ваша робота?
чи сумніваєтеся ви у своїх навичках і здібностях?
вживаєте наркотики чи алкоголь, щоб почуватися краще?
чи з’явилися у вас проблеми зі сном?
чи з’явилися у вас головний біль, проблеми зі ШКТ або інші скарги на здоров’я без видимої причини?
Якщо ви відповіли ствердно хоча б на одне з цих запитань, можливо, у вас — вигорання на роботі. Однак перераховані вище симптоми також можуть вказувати на інші проблеми зі здоров’ям (наприклад, на депресію чи гормональний збій). Якщо самостійно поліпшити емоційний стан не вдається, рекомендується відвідати консультацію сімейного лікаря. Терапевт призначить необхідні лабораторні аналізи або обстеження та за потреби направить до психотерапевта, ендокринолога.
Рекомендації за вигорання на роботі
Щоб вийти з емоційного вигорання та відновитися, необхідно визнати факт того, що ви зіткнулися з бернаутом. Вам буде складно відчути себе краще без визнання, що ваша поточна ситуація має змінитися. Це може бути складно, особливо якщо те, що вас «випалює» (наприклад, виховання дітей або улюблена робота), важливе для вас. Інші рекомендації за професійного вигорання:
за можливості встановіть дистанцію між собою та роботою. Що це означає, залежатиме від вашої конкретної ситуації. «Дистанція» може бути значною (наприклад, як звільнення з роботи чи відпустка на роботі). Або вона може бути несуттєвою (кілька годин або один день на тиждень для свого емоційного здоров’я чи догляду за собою);
будьте ефективнішими на роботі. Зосередьтеся на одному завданні за раз і продовжуйте працювати над ним, поки воно не буде завершене. Не намагайтеся працювати в режимі багатозадачності;
зосередьте увагу на своєму здоров’ї. Деякий час ви працювали на «порожньому баку», тому настав час його поповнити. «Його наповнення» може означати додаткову годину сну вночі, приготування чи купівлю улюбленої їжі, вечір домашнього кіно чи похід на танці з друзями. Підійде все, що допоможе вам знову відчути себе самим собою;
переоцінка своїх цілей і цінностей. Під час відновлення самопочуття необхідно подумати про ситуацію, яка призвела до вигорання. Можна запитати себе, чого ви не отримуєте з того, що вам потрібно для щастя, що для вас найважливіше й чому;
досліджуйте альтернативні шляхи та можливості. Після розуміння, які потреби у вашому житті не задовольняються, необхідно щось з цим зробити. Подумайте, які конкретні зміни ви могли б внести, щоб поліпшити свою ситуацію. Можливо, вам потрібно розірвати стосунки, які більше не приносять вам радості, або вам просто потрібно раз на тиждень проводити ніч наодинці з собою. Зміни не обов’язково мають бути масштабними, але такими, які принесуть суттєві трансформації у ваше повсякденне життя;
внесіть зміни. При розумінні, як змінити своє повсякденне життя, вам необхідно дійсно це зробити. Це не завжди легко, але це життєво важливо для процесу відновлення та уникнення повторного вигорання.
Якщо знайти відповіді не виходить самостійно, зверніться по професійну допомогу. Когнітивно-поведінкова терапія та бесіди з психотерапевтом допомагають швидше вийти зі стану емоційного вигорання.
Материнське вигорання
Материнське (батьківське) вигорання — стан емоційного виснаження та постійної втоми, пов’язаний з батьківською роллю, за якої людина стає емоційно відстороненою від своїх дітей і сумнівається у своїй здатності бути хорошим батьком чи матір’ю. Батьківське вигорання часто називають материнським, оскільки більшу частину часу турботі про дітей зазвичай приділяє жінка.
Причини материнського вигорання
Психологиня Вікторія Фримерштейн зазначає, що основна причина материнського вигорання — невідповідність актуального навантаження наявним у жінки ресурсам. Це зумовлено ідеалізованими в суспільстві уявленнями про материнство та глянцево-інстаграмними образами зі ЗМІ та соцмереж.
Крім того, існує усталена традиція покладати левову частку турбот про дитину саме на матір, інколи навіть з виключенням батька з цього процесу (причому, це може відбуватися всупереч його бажанню зі словами: «не лізь, я сама», «не чоловіча справа» тощо). Як результат — жінка дуже активно включається в материнські турботи та не встигає помітити тривожні ознаки вигорання.
Одноосібне або майже одноосібне виконання батьківських обов’язків, помножене на звичайну побутову діяльність (ведення домашнього господарства, планування сімейних активностей) є найчастішою причиною емоційного вигорання матерів.
Психологиня вказує на наявність факторів ризику, що сприяють материнському вигоранню. Вони можуть бути як внутрішніми (особистісними), так і зовнішніми (умовами життя, непередбачуваними обставинами). Так, до внутрішніх чинників ризику материнського вигорання належать:
відсутність самоцінності;
невміння відчувати свої потреби та заявляти про них;
невміння просити про допомогу;
невміння говорити «ні»;
нереалістичні очікування від материнства (наприклад, уявлення, що можна однаково добре поєднувати роботу, ведення домашнього господарства та виховання дитини).
Однак ризик емоційного виснаження у жінок може бути пов’язаний не тільки з особистісними якостями. Зовнішні чинники ризику материнського вигорання:
декілька дітей;
хвороба дитини, дитина з особливими потребами;
власна хвороба;
необхідність доглядати за хворими чи літніми родичами;
фінансові, правові та інші проблеми.
Вікторія Фримерштейн акцентує на шкідливості ілюзії про неможливість комусь делегувати свої материнські турботи (частково або тимчасово). Це може бути пов’язано з наявністю в людини переконання про себе як про «погану маму» та одночасним бажанням уникнути його через максимальну залученість у догляд за дитиною. Така надмірна залученість створює замкнене коло вигорання: не справляюся — погана мама — провина та бажання її уникнути — ще більше стараюся — ще глибше занурююся в патологічний стан.
Симптоми та стадії материнського вигорання
Щоб вчасно розпізнати материнське вигорання, можна провести самодіагностику. Зокрема, слід звернути увагу на три ознаки, які можуть свідчити про батьківське вигорання:
Відчуття «я не справляюся», яке найчастіше супроводжується почуттям провини та переконанням «я погана мати».
Відчуття постійного емоційного виснаження, яке не минає після відпочинку або переключення на інші види активностей, які раніше були ресурсними.
Постійне відчуття роздратування, що часто супроводжується емоційними зривами (зокрема й на дитину).
Вікторія Фримерштейн вказує на найбільш важливий і показовий момент: якщо переключення на іншу діяльність і ті активності, що раніше приносили задоволення, вже не повертають бажання емоційно залучено (не «на автоматі») взаємодіяти з дитиною — це вигорання.
Помітити ознаки вигорання та допомогти близькій людині можуть родичі або друзі. Залучені в материнські та домашні турботи, жінки не завжди можуть побачити, що вони емоційно виснажені. Ознаки материнського вигорання у близької людини:
байдужість до власної зовнішності;
замикання в собі;
придушення своїх почуттів;
відмова від спілкування з друзями;
фокусування виключно на материнській ролі.
Показовою ознакою вигорання у близької людини є надмірний рівень роздратування. Також можлива висока дратівливість і навіть агресія щодо дитини, що на пізніших стадіях може трансформуватися в байдужість до своїх батьківських обов’язків.
Материнське вигорання не відбувається в один конкретний момент. Емоційне виснаження настає поступово та має свої стадії. Фази емоційного у особи, що здійснює батьківське піклування:
Максимальна включеність у батьківство, ознаки виснаження поки що непомітні, присутнє жертвування власними інтересами та потребами на догоду батьківській ролі.
Зниження батьківської участі, зменшення інтересу та емоційного контакту під час взаємодії з дитиною. З’являється вимога від дитини «бути зручною» (дитина на цьому етапі може реагувати примхами, поганою чи протестною поведінкою, намагаючись повернути інтерес батьків і протестуючи проти їх вимог). Часто на цьому етапі до психолога ведуть саме дитину.
Поява виражених емоційних реакцій агресії та почуття провини (роздратування — емоційні зриви — і знову почуття провини).
Деструктивна поведінка — повна емоційна відстороненість від дитини, хронічний стрес, соматичні прояви, відчай, відчуття безпорадності та апатії.
Визнання в себе моральної втоми від батьківської ролі вимагає корекції поведінки та способу життя. В іншому разі емоційне вигорання може перейти в затяжну депресію та сприяти погіршенню стосунків у родині.
Рекомендації за материнського вигорання
Коли емоційне вигорання вже настало, Вікторія Фримерштейн рекомендує зробити низку кроків для відновлення своєї психологічної рівноваги. Рекомендації, як впоратися з материнським вигоранням:
Переглянути режим сну та відпочинку (налагодити сон і харчування).
«Відвоювати» час, присвячений виключно собі.
Переглянути власні переконання та ціннісні орієнтації.
Організувати відновлювальні активності (спілкування, спорт, хобі, малювальна, музична, танцювальна арт-терапії, медитація, дихальні вправи, гумор, час на природі).
Відновити соціальні зв’язки (з друзями, колегами, рідними).
Звернутися по професійну допомогу до психолога.
Найшвидше впоратися з емоційним вигоранням допомагають психологи, які можуть «направити» жінку в цьому процесі. Робота з психологом при емоційному вигоранні допомагає жінкам:
сформувати навички емоційної саморегуляції;
усвідомити, що будь-які емоції (навіть негативні) є нормальними. Можна проживати свою агресію, не завдаючи шкоди іншим, не пригнічувати свої емоції, щоб пізніше «не зриватися» на близьких, на дитині;
виявити негативні переконання щодо материнської ролі, навчитися краще розуміти свої проблеми та налагодити комунікацію з членами сім’ї, щоб разом брати участь у відповідальному батьківстві.
Якщо ж вигорання спричиняє соматичні проблеми, необхідно звернутися до медиків за відновленням стану здоров’я. Здоров’я саме по собі та відсутність хвороб — потужний ресурс у боротьбі з вигоранням. Також додатковими ресурсами, які дадуть змогу знизити ризик вигорання у жінок, є:
емоційна підтримка чоловіка чи інших близьких, їх активна участь у догляді за дитиною;
наявність власного житла без необхідності ділити його з іншими людьми та розв’язувати спричинені його відсутністю конфлікти;
наявність матеріального ресурсу (грошей), які б зменшили побутове навантаження на жінку (няня або помічниця по дому, можливість купувати готову їжу чи хоча б напівфабрикати) та розширили можливості з догляду за собою (СПА, спорт, масаж тощо) та відпочинку (поїздки тощо).
Навіть якщо ці ресурси наявні хоча б частково, це сильно підтримує жінку в її материнстві. Також важливим є усвідомлення у жінки, що вона має на це право (без почуття провини за те, що дозволяє собі «зайве»).
Емоційне вигорання у дітей — це емоційне та/або фізичне виснаження внаслідок довготривалого стресу та перевантаження у підлітків, що зазвичай спричинене чинниками, пов’язаними з процесом навчання та війною. Причини емоційного вигорання у підлітків:
довготривалий стрес через війну;
надмірні навчальні обов’язки;
відсутність підтримки від батьків чи вихователів та вчителів;
конфлікти в садочку/ школі;
особистий перфекціонізм.
Часто батьки помилково плутають емоційне вигорання з лінню та починають звинувачувати дитину. Через вигорання підліток може втратити мотивацію та інтерес до навчання, відчувати виснаженість, розчарування та безпомічність. У цьому стані дитина потребує не засудження, а підтримки з боку батьків та педагогів.
Симптоми емоційного вигорання у дітей і підлітків
Батькам важливо помітити перші симптоми емоційного вигорання та постійної втоми у дитини. Психологи БФ «Голоси дітей» розповідають про ознаки, що вказують на емоційне вигорання у підлітка:
зменшення інтересу до навчання та відсутність мотивації;
втомленість і безсилля;
зниження концентрації;
погіршення результатів у навчанні;
проблеми зі сном (підліток спить більше/менше, ніж зазвичай);
емоційна нестабільність, роздратованість і знижений настрій;
головний біль, проблеми з ЖКТ та інші фізичні симптоми.
За появи наведених вище ознак необхідно потурбуватися про стан дитини. Рекомендується зменшити навантаження від навчання, звички, переглянути режим сну та харчування, спосіб проведення вільного часу.
Рекомендації за емоційного вигорання у дітей і підлітків
Найкраще, що можна зробити, батькам — помітити перші симптоми вигорання та запобігти йому. Але, якщо вже запізно, то психологи БФ «Голоси дітей» дають декілька порад, як впоратися з емоційним вигоранням у підлітків:
зменшіть навантаження на підлітка. Необхідно відновити нормальний режим, у якому буде достатньо часу на якісний відпочинок;
потурбуйтеся про здоров’я дитини. Для відновлення нормального самопочуття важливо, щоб підліток бував на свіжому повітрі, правильно харчувався та достатньо спав (сім-вісім годин на добу);
підтримайте свою дитину. Важливо, щоб підліток розумів, що його люблять і цінують незалежно від навчальних досягнень. Покажіть, що ви на боці дитини: похваліть за старання, запропонуйте свою допомогу;
змініть оточення. Допомогти відпочити та переключитися від тривожних думок може невелика подорож. Це не обов’язково має бути пригода, сповнена емоцій. Це може бути поїздка в інше місто, відвідування атракціонів, пікнік у парку.
За емоційного вигорання дитини можна звернутися по допомогу спеціаліста. Не варто недооцінювати емоційне виснаження у підлітків. Якщо ви відчуваєте, що не можете впоратися з емоційним вигоранням самостійно, корисно звернутися до психолога. В БФ «Голоси дітей» можна отримати безоплатну психологічну допомогу за номерами телефонів, вказаних на сайті фонду.
Як впоратися з емоційним вигоранням?
Спеціалісти радять для подолання емоційного вигорання — організацією ресурсного дня. Такий день необхідно влаштовувати собі щонайменше один раз на тиждень. Пункти чек-листа ресурсного дня від спеціалістів:
Прокидаємося та насолоджуємося ранком. Краще провести день без гаджетів, якщо це неможливо — обмежити їх використання.
Робимо гімнастику, обов’язково снідаємо.
Додаємо активності: прогулянки на свіжому повітрі/спортзал/йога. Ці активності зазвичай не потребують спеціальної підготовки.
Дружня бесіда та спілкування з позитивними приємними людьми добре відновлює психоемоційний стан. Разом можна відвідати кафе, парк, зоопарк або пограти в настільну гру.
Турбота про інших — це теж ваш ресурс. Можна пограти з дітьми в активні ігри, вигуляти домашніх улюбленців або навідатися в притулок для бездомних тварин.
Ваш особистий ресурс — це навчання. Це може бути майстер-клас, тематичний курс, конференція або самоосвіта. Головне — переключити увагу на нову інформацію.
Вдома приділяємо увагу вашим улюбленим справам (читаємо, дивимося фільм або просто спимо).
Увечері перед сном прогулюємося. Можна провести сеанс домашньої ароматерапії (олія лаванди, сосни), послухати приємну музику.
Лягати спати рекомендується не пізніше 23:00.
Не забуваємо про профілактичні візити до лікарів для оцінки стану здоров’я, оскільки іноді емоційне виснаження та відчуття постійної втоми може бути пов’язане з захворюваннями, гормональним збоєм або порушенням обміну речовин.
Необхідно прислухатися до своїх бажань і не відкладати їх здійснення на потім, якщо є можливість почати їх реалізовувати зараз. Реалізація бажань наповнює та дає сил рухатися далі.
Як допомогти людині за емоційного вигорання?
Що робити, щоб допомогти людині з вигоранням, залежить від вашої ролі в її житті та від причини вигорання. Наприклад, якщо ви — член сім’ї і вигорання близької людини пов’язане з роботою, допомогти може бути складно. Однак ваша турботлива присутність і готовність допомогти можуть істотно змінити ситуацію на шляху до поліпшення самопочуття. Рекомендації, як допомогти людині з емоційним вигоранням:
запропонуйте емоційну підтримку. Проявляйте співчуття та розуміння, без осуду. Важливо пам’ятати, що не всі хочуть чути «рішення» або «чому» це відбувається. Дайте людині висловити свою думку;
запропонуйте допомогу. Не кажіть, що ви можете зробити, а натомість запитайте, яку допомогу людина вважатиме корисною та як саме ви можете допомогти. Людям з вигоранням часто складно делегувати повноваження іншим. Ваша допомога може бути потрібна в побутових справах (наприклад, з миттям посуду), приготуванні вечері, допомозі з дітьми або домашніми улюбленцями;
заохочуйте відпочинок і турботу про себе. Розкажіть людині, що можна брати відпустку для відпочинку та займатися діяльністю, яка покликана розслабитися та принести задоволення;
порекомендуйте професійну допомогу. Запропонуйте звернутися по професійну підтримку, якщо людина відчуває, що її вигорання справді впливає на неї та на її повсякденне життя.
Деякі слова та фрази можуть посилити вигорання, навіть якщо за ними стоїть намір допомогти. Рекомендації, чого не слід говорити людині з емоційним вигоранням:
не робіть таких заяв, як «змирися з цим», «наберися жорсткості» чи «все не так вже й погано». Недооцінка досвіду вигорання змушує людей почуватися ізольованими та самотніми;
не давайте порад. Багато людей не шукають рішень, коли звертаються по підтримку. Дайте їм інструменти, щоб вони могли самостійно приймати рішення про те, що робити;
не звинувачуйте та не критикуйте;
не розповідайте іншим людям про самопочуття людини, якщо вона не давала дозвіл на це.
Коли ви ставите питання, як допомогти людині з вигоранням, ключем завжди буде підхід зі співчуттям, розумінням і турботою. Емоційне вигорання може впливати на людину на фізичному, емоційному та психологічному рівні.
Як запобігти емоційному вигоранню?
Баланс між роботою, батьківською роллю та особистим життям у всіх різний. Однак життєвий баланс означає, що ви не проводите більшу частину свого часу без сну, на роботі, в думках про роботу чи доглядаючи за дитиною. Крім основної зайнятості, вам необхідно витрачати час на те, що вам подобається (подорожі, хобі, зустрічі з друзями), а також виділяти час для себе (щоб подбати про своє здоров’я, зовнішність або просто розслабитися). Основні рекомендації, які дадуть змогу запобігти емоційному вигоранню:
встановіть межі між основною діяльністю та особистим часом. Роботою займайтеся у відведений для цього час. Доглядаючи за дитиною, поділіть обов’язки з іншими членами родини, попросіть друзів допомогти вам, найміть няню;
майте план як робочих завдань, так і план на проведення вільного часу. Структуризація дня допомагає «не тримати» роботу та турботи про дитину в голові 24/7;
«відключайтеся», коли виділили на себе час. За можливості не відповідайте на робочі дзвінки чи листи. Не думайте про роботу чи про батьківські турботи;
віддавайте пріоритет турботі про себе. Прийміть рішення виділяти час для фізичної активності. Вибирайте корисну їжу та якісне проведення часу з близькими. Зробіть ці речі такими, що не підлягають обговоренню у своєму розкладі. Догляд за собою — це не розкіш, це необхідність.
просіть про допомогу. На роботі у вирішенні складних завдань і в догляді за дитиною всім може знадобитися допомога інших людей. Материнська роль особливо передбачає наявність підтримки з боку чоловіка чи близьких (нехай це буде допомога з пранням, у приготуванні вечері або готовності посидіти з дитиною кілька годин). Багато людей готові допомагати, якщо їх просити, а не докоряти чи змушувати;
візьміть відпустку. Якщо у вас є запас днів відпустки, не дозволяйте їм накопичуватися чи переноситися з року в рік. Візьміть відпустку хоч на один день, навіть якщо цього дня ви спите та дивитеся фільми. Батьківська роль також потребує днів відпочинку (або годин), щоб іноді просто виспатися.
У профілактиці емоційного вигорання все зводиться до встановлення осмисленого розпорядку дня, а також до створення й підтримання меж, щоб ви могли дбати про своє здоров’я та благополуччя, одночасно якісно приділяючи увагу своїй роботі й батьківській ролі. Ідею турботи про себе часто трактують як егоїстичну. Але це насправді це не так. Щоб бути хорошим працівником, другом, дружиною, чоловіком, матір’ю, батьком або дитиною, необхідно піклуватися про себе. Якщо «ваш резервуар порожній», ви не зможете бути тією людиною, якою хочете бути для інших у своєму житті.
10.12.2024
#ТиЯк?: Створи свою карту психологічного здоров’я
Карта психологічного здоров’я допомагає зосередитися на розвитку та покращенні когнітивної поведінки людини. Такий метод візуалізації дозволяє краще сконцентруватися на плані саморозвитку та осмислити власні емоції, переконання і реакції на події навколо, а також сприяє розумінню власного ставлення до себе та інших.
Власну карту психологічного здоров’я можна створити, використовуючи різні засоби, такі як: малювання у блокноті, вирізки з журналів або ж у комп’ютерних та мобільних застосунках. Вона може складатися з багатьох компонентів, які охоплюють різні аспекти вашого життя.
Шановні батьки, любі діти!
В нинішній час дуже важливо дбати про ментальне здоров’я, дбати про гарний настрій, позитивне мислення та налаштування не лише дітей але й наше особисте. На передодні чарівного свята Різдва пропоную вашій увазі трішки відволіктися від щоденних справ, поринути в святковий настрій та за бажанням прийняти участь в онлайн вебквестах для дорослих та для діточок старшої групи.
*Для дорослих він створений на питаннях про ментальне здоров’я, відповіді на які ви знайдете в інформації яку надсилаю вам та цій сторінці на сайті нашого закладу. Також нижче ви знайдете «АРТТЕРАПЕВТИЧНИЙ АДВЕНТ КАЛЕНДАР» з яким теж можна працювати разом з дітками старшої групи і ще багато чого корисного для себе.
*Вебквест для діток створений з щоденних невеличких завдань, котрі треба записати та можна виконувати до Різдва за бажанням.
Наприкінці за є можливість отримати сертифікат учасника, завантажити та роздрукувати.
Матеріали до дитячого вебквесту можна також знайти за посиланням – https://drive.google.com/drive/folders/14nyO_LhgA6vDgTtATp7093p8OUtqfQPz?usp=sharing
ПРОХОДИТИ МОЖНА З КОМП’ЮТЕРА, ПЛАНШЕТА, ТЕЛЕФОНА.
НАГОЛОШУЮ УЧАСТЬ В ВЕБКВЕСТАХ ЛИШЕ ЗА БАЖАННЯМ.
Якщо виникатимуть питання звертайтеся в особистому листі. Щиро дякую за увагу, з повагою Практичний психолог. Вебквест для дорослих: “Різдвяний ментальний адвент календар 10 віконець”
Щоб доєднатися:
Перейдіть за посиланням: https://vseosvita.ua/webquest/start/wylxn649
Запрошую всіх долучитися до старту арттерапевтичного адвент – календаря -25 днів до Різдва, та додавати малюнки і ділитися враженнями у своїх Viber групах.
Розробка: експерт з арт-психології психологиня Вікторія Назаревич
Консультація “Техніки заземлення: що це, кому потрібні, як робити?”
Тривога – це природна здатність передбачати загрози та готуватися до них, тому в чистому вигляді вона корисна. Однак, при певній частоті та інтенсивності тривожності, ми можемо говорити вже про психічне захворювання, яке може негативно вплинути на ваші звички, продуктивність та відносини.
Тривога наповнює ваше тіло гормонами, спрямованими на стрес. Це призводить до фізичного нездужання та навіть панічних атак.
Техніки заземлення допомагають полегшити ваш стан, впорядкувати думки при інтенсивному психічному стані. Вони – це такі собі стратегії виживання, які допомагають відновити зв’язок з сьогоденням і вивести з панічної атаки, спогадів посттравматичного стресового розладу, небажаних спогадів, тривожних емоцій або дисоціації.
«Техніки заземлення – це інструменти, які використовуються для саморегуляції в моменти стресу і тривоги. Вони служать м’яким нагадуванням про те, що потрібно залишатися зосередженим і заякорюють в теперішньому моменті, що допомагає зменшити відчуття тривоги та пригніченості. Техніка заземлення дозволяє тілу заспокоїтися і подати сигнал про відсутність реальної загрози»,– терапевт Talkspace Джоанна Філідор.
Іншими словами, методи заземлення спрямовані на те, щоб відключити частину мозку, яка включає червону кнопку «бий або біжи».
Заземлення – це набір технік. Нескладних стратегій для позбавлення / відділення від емоційного болю. Наприклад, нестерпне бажання, гнів, печаль тощо.Можна також назвати цей процес відволіканням, центруванням, безпечним місцем, спогляданням назовні або здоровим позбавленням/відділенням.
Заземлення прив’язує до сьогодення і до реальності.
Використовується для того, щоб установити контроль над почуттями та залишатися в безпеці.
Волонтери — це люди, які не мають життєвого принципу «моя хата скраю».
Це те, з чого почався і наш фонд.
Сьогодні Всесвітній день волонтера. Ми дякуємо кожному, хто допомагає змінювати нашу країну і світ на краще. Тим, для кого підтримка і небайдужість стали мастхевом кожного дня. До того ж волонтерство — гарний спосіб знайти однодумців і набути досвіду допомоги іншим.
Як разом з дитиною долучитися до волонтерства, щоб слова «чуйність» і «співчуття» мали реальні сенси, читайте в нашому дописі. Адже навіть одна година, витрачена на добру справу, — це великий крок для кожного з нас.
05.12.2024
Консультація – “Фрази – Мотиватори з Мультфільмів”
#ТиЯк?
є
04.12.2024
Консультація – “Ритуали і традиції – важливі рятівники психіки”
Після початку війни багато людей поставили своє життя на паузу. «Не на часі», «Після Перемоги», «Це не доречно» – подібні думки лунають в голові ледь не кожного. Але в складні часи дуже важливим є збереження не тільки фізичного, а і психічного стану. І саме ритуали і традиції є ключовим фактором для стабілізації усіх процесів.
Сімейні традиції допомагають дорослим відчути опору під ногами, зв’язок з іншими людьми та єдність світу. Дітям вони дозволяють зорієнтуватися в складному світі, знизити тривожність, сформувати довіру, відчути гордість за свою родину. Загалом звичаї та ритуали сім’ї – неймовірно важливий чинник стабілізації сімейної системи, що зміцнює родину й зменшує тривогу її членів, створює відчуття безпеки, емоційно забарвлює життя сім’ї, дозволяє кожному почуватися частиною чогось великого й рідного.
Особливо такі традиції потрібні дітям. Для нормального розвитку їм необхідні сталість, передбачуваність подій, ритуали.
Одна з відмінних рис сімейних традицій – їх повторюваність, регулярність; ритуалів – символічність, чітке визначення у часовому плані.
Ще однією особливістю сімейних ритуалів і традицій є те, що в них задіяні всі члени родини. Як відомо, спільна діяльність, особливо коли вона передбачає розподіл ролей, кооперацію, спілкування, – сприяє згуртуванню членів команди.
Наразі в Україні є міста, умовно більш безпечні та менше. І відповідно навантаження на психіку йде різне. У тих містах, де ракетні удари відбуваються найчастіше, важливо продовжувати робити ті дрібнички (маленькі ритуали), що і до початку повномасштабного вторгнення. Це може бути чашка чаю або кави зранку, ритуал засинання для дитини тощо. Для психіки це є добре відомі речі, а отже вони мають заспокійливий ефект. В більш безпечних містах також важливо відновити свій режим, вдосталь спати і отримувати радість і задоволення. Адже подібні дії допоможуть психіці швидше відновитися і адаптуватися.
3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостям.
Щороку 3 грудня в Україні відзначається Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями, який був встановлений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 14 жовтня 1992 року.
Цей день покликаний привернути увагу суспільства до проблем людей з особливими потребами, до захисту їхніх прав, гідності та благополуччя.
Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до людей з особливими потребами.
Дитина — дзеркало батьків, або Що потрібно знати про дитячу агресію.
У дошкільному віці формується стійкий внутрішній світ, форми поведінки, психологічні якості особистості дитини. Вона розвивається, досліджує, пізнає навколишній світ і водночас стикається з певними перешкодами та труднощами, що зумовлюють негативні емоції та дискомфорт. Наскільки конструктивним стане для дитини такий досвід соціалізації, залежить від дорослих.
Дошкільне дитинство — особливий етап у житті дитини, який не лише обумовлює її загальний розвиток, а й проектує усе подальше життя. Дорослі мають розуміти унікальність цього періоду, сприймати дитину як цінність і найголовніше — усвідомлювати свою відповідальність за її гармонійний розвиток. Емоційні взаємини батьків з дитиною спонукають її розкривати потенціал, формують у неї почуття значущості, сприяють подальшій взаємодії. Натомість порушення емоційних зв’язків у сім’ї запускає механізми психологічного захисту Я й зумовлює різні прояви деструктивної поведінки.
1. Агресивні батьки, або
Хто є головними провокаторами агресії
Крива змін емоційного стану та поведінки дитини залежить від характеру її взаємин у сім’ї. Необізнані з особливостями дитячої психіки батьки не переймаються душевним станом дитини, залишають її наодинці зі страхами і у такий спосіб лише посилюють у неї почуття безпорадності у будь-якій критичній ситуації. Під впливом накопичених негативних переживань у дитини знижується рівень психологічного комфорту, що можна помітити у проявах безпідставного, на перший погляд, напруження, замкнутості та страху.
Перші зразки агресивної поведінки дитина отримує саме від близьких дорослих — батьків. Спочатку батьки самі висловлюють негативні емоції, а вже потім і дитина демонструє агресивні реакції, які поступово переростають у спалахи гніву. Будь-які негативні взаємини у сім’ї спричиняють різні аномалії поведінки та порушують спілкування з найближчим оточенням.
Нерідко батьки нехтують тривожними проявами у поведінці дитини-дошкільника й починають висувати свої вимоги до неї лише під час інтенсивної підготовки до школи. Якщо рівень батьківських вимог до дитини та рівень її вимог до самої себе не відповідають один одному, виникає суперечність, що поступово переростає у стресогенний чинник для дитячої психіки. Така ситуація відображає феномен «подвійної моралі», який полягає у тому, що батьки намагаються виховувати дитину на основі базових цінностей та моральних принципів, яких самі не дотримуються.
Протилежна реакція на вплив феномену «подвійної моралі» — протест, який дитина виражає у формі нестандартної поведінки. Свої агресивні наміри дитина проявляє у конфліктних ситуаціях з однолітками, під час яких вона обстоює власні права та інтереси. Зі свого боку дорослі категорично реагують на вибухи агресії та некерованості у дитини й намагаються жорстко обмежити її дії та фантазії.
2. Авторитарний стиль, або
Які виховні методи обирають батьки
Чимало батьків не вміють і не знають як проявити любов до дитини, не вважають теплі довірливі взаємини з нею значимими. Одна із причин такого ставлення батьків до дитини — деформація:
культури внутрішньо сімейних взаємин;
ціннісних орієнтацій у вихованні дитини;
ролі сім’ї у цьому процесі.
Саме тому поширеним ставленням до дитини є авторитарна гіперсоціалізація, за якої батьки:
поводяться з дитиною надто суворо й категорично;
змушують її слухатися та беззаперечно коритися їм;
вимагають від дитини цілковитої дисципліни, високих соціальних досягнень;
нав’язують дитині власну волю;
ігнорують думки, інтереси та потреби дитини;
вдаються до погроз та покарань.
Вітчизняний психолог Григорій Костюк стверджував: «Виховання, яке зводиться до зовнішніх впливів — наказів чи заборон, й ігнорує внутрішні зміни у думках, почуттях, потребах і прагненнях дитини, зазнає невдач. Воно породжує негативні риси особистості дитини, які виражають її протидію грубим вимогам дорослих й закріплюються та перетворюються на стійкі характерологічні риси».
У авторитарній родині дитина постійно перебуває під тиском сімейного оточення й не може і кроку ступити без дозволу батьків. Батьки сприймають таку дитину як невдаху, тому недовіряють їй та суворо контролюють будь-які її дії. Як наслідок, у старшому дошкільному віці така дитина пригнічує свою самостійність, стає схильною до конформістської поведінки, а інколи — агресивних проявів у взаєминах з однолітками. У такій сім’ї дитину часто позбавляють і контролю, і можливості спілкуватися, тож вона залишається наодинці. Це зумовлює почуття розпачу, депресивні стани, формує душевну глухоту та прояви агресії. Така дитина з легкістю пристосовується та вміє бути такою, якою її хочуть бачити, і так само легко порушує норми та правила.
Нерідко дитина проявляє так звану поведінкову, інструментальну агресію, мета якої — досягнути свого. Прояви такої агресії імпульсивні та спонтанні, як-от мимовільний прояв гніву, незадоволення. У дитини старшого дошкільного віку такі прояви можуть стати моделлю поведінки та поступово трансформуватися у властивість особистості — готовність поводитися агресивно. Поведінкова агресія може зумовити агресію ворожу, мета якої — зробити боляче, завдати шкоди.
У авторитарній сім’ї батьки застосовують до дитини фізичну силу й виправдовуються, мовляв, не знають про інші ефективні методи впливу. Батьки вважають фізичні покарання цілком нормальним методом виховання, тож роблять їх неодмінною частиною виховного процесу:
легко б’ють дитину по руках, потилиці, сідницях;
залякують жорстокішими покараннями;
ізолюють у закритій кімнаті;
позбавляють бажаного чи того, що пообіцяли їй близькі дорослі.
Батьки, які часто застосовують фізичні покарання, навіть і не припускають, що такий метод виховання — насильство за своєю природою
У авторитарній сім’ї батьки нерідко використовують лайливі, образливі слова та нецензурну лексику у присутності дитини чи на її адресу. Такі прояви «батьківської любові» стають для дитини своєрідним емоційним фільтром, через який вона сприймає себе та навколишній світ. Такий стиль комунікації для багатьох сімей стає природним, а іноді набуває рівня ментального насилля.
Дитина, яка постійно чує від близьких людей фрази на кшталт «Ти негарний/дурний/поганий…», «Ти нічогісінько не вмієш», «Ну ти й нікчема!», починає відповідно про себе думати та поводитися. Грубі слова спричиняють у дитини негативні переживання, а іноді — відповідну агресивну реакцію — бажання нагрубити чи навіть вдарити. Приниження та душевні страждання, яких зазнала дитина, зумовлюють у неї почуття відчуженості, віддаляють від батьків та ускладнюють спілкування з ними.
Будь-які прояви насильства та жорстокості руйнують родинні взаємини та травмують дитячу психіку. Дитина, яка стала жертвою чи свідком насильства у власній сім’ї, найімовірніше, перенесе цей страшний досвід у доросле життя — застосовуватиме насильство до власних дітей чи будь-кого в родині й у такий спосіб виховуватиме майбутніх насильників чи жертв.
3. Маленький агресор у групі, або
Коли агресивна дитина потребує більше уваги
Чимало батьків та педагогів переконані, що агресивні діти майже не піддаються традиційному вихованню у дитячому садку, тож стверджують: «Дитина такою народилася», «Погані гени: він вдався у свого дядька/діда, той був таким самим шибайголовою» тощо. Тож дорослі вважають, що дитину слід тримати у дисциплінарних рамках з раннього віку.
Жорсткий характер взаємин може бути дієвим засобом впливу лише у конкретних ситуаціях, проте не тоді, коли дитина потребує більше уваги через свої індивідуальні особливості:
частіше вередує та капризує;
має підвищену рухливість;
постійно змінює настрій;
змінює харчові уподобання.
Здебільшого дорослі вважають, що дитина не має права на всілякі «вибрики». Нерідко дорослим не вистачає терпіння, аби спокійно поговорити з дитиною й спробувати розв’язати проблему, тож вони обирають інші методи впливу — жорстко «дисциплінують» або просто ігнорують дитину, відштовхують її від себе. Як наслідок, дитина поступово стає неконтрольованою — вона невгамовно кричить, розмахує руками, жбурляє предмети, штовхає усіх тощо. У дитячому колективі однолітки зазвичай обзивають таку дитину «дурником», а вона зі свого боку намагається дати здачі й посилює конфлікт. Якщо дитина скаржиться батькам на такі образи, то у відповідь чує поради: «Не задирайся!», «Не лізь у бійку» чи, навпаки, настанови, які лише посилюють агресію — «Захищайся!», «Навчися давати здачі!», «Не будь ганчіркою!»
Ненависть не може знищити ненависть: тільки любов здатна на це.
Ненависть примножує ненависть, насильство примножує насильство, а грубість примножує грубість.
Мартін Лютер Кінг
У таких ситуаціях дорослим доцільно не критикувати агресивну поведінку дитини, а спокійно проаналізувати кожну конфліктну ситуацію й спробувати навчити дитину адекватно реагувати на зовнішні подразники. Основне завдання дорослих — прагнути зрозуміти дитину, відслідковувати власні реакції на її поведінку й адекватно оцінювати їх щодо конкретної ситуації, а не за принципом «А як вчинила б вихована дитина». Дорослі мають навчити дитину керувати її емоціями, бачити і розуміти емоції однолітків, уникати провокаційних ситуацій.
4. Заохочення, або Чи існує альтернатива покаранню
Дорослі, які вважають покарання припустимим і дієвим методом виховання, зазвичай ігнорують не менш ефективний метод — заохочення, тобто використання різних видів похвали під час спілкування з дитиною. Заохочення — один із чинників розвитку емоційної сфери дошкільників.
Пронизана любов’ю батьківська похвала супроводжує дитину з перших хвилин життя й дитина із задоволенням відгукується на неї. З кожним днем ці реакції набувають різних форм радості — емоційного відчуття щастя, що є сильним імпульсом до дії.
Дитина не народжується з усвідомленням, що правильно, а що — ні. Але в процесі спілкування з люблячими батьками вона починає розпізнавати позитивні і негативні дії та поступово осмислювати базові цінності: добро, красу, чесність, любов. Саме батьки за допомогою оцінних висловлювань та різних заохочень допомагають дитині оволодіти адекватними способами поведінки в різних життєвих ситуаціях.
Позитивне емоційне світосприйняття — важлива умова розвитку особистості. Основу для позитивної самореалізації особистості становить результат позитивно-спрямованого дитячого досвіду — довіра до оточення, відкритість, налаштованість на комунікацію та спільну діяльність з дорослими та однолітками. Якщо батьки розумно використовуватимуть позитивні оцінні висловлювання та похвалу, то зможуть нівелювати потребу вдаватися до покарань й сформувати у дитини власні моделі поведінки, що дуже важливо напередодні її виходу в широкий соціальний простір — шкільне життя.
Дитина у авторитарній сім’ї:
відчуває пронизану любов’ю батьківську похвалу, яка супроводжує її з перших хвилин життя, із задоволенням відгукується на неї
з легкістю пристосовується до будь-яких умов, навчається не реагувати на негативні зауваження батьків та словесні образи
перебуває під тиском сімейного оточення й не може і кроку ступити без дозволу батьків.
Консультація “Як підтримати та заспокоїти дитину під час війни”
ЯК ДІТИ РІЗНОГО ВІКУ РЕАГУЮТЬ НА СТРЕС ТА СПРИЙМАЮТЬ КРИЗОВУ СИТУАЦІЮ
Діти 0-3 років: у цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть проявляти надокучливу або агресивну поведінку та бояться незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків. Тому їм насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний контакт.
Діти 4-6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в себе й не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими. Вони потребують насамперед безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину, що і вона, і самі батьки в безпеці.
Психологи звертають увагу, що практично у всіх дітей, особливо молодших, зараз спостерігається певний регрес – діти капризують, не виконують домовленості, втрачають деякі навички.
Це абсолютно нормально, й у цій ситуації батькам не треба лякатися такої поведінки дітей. Перш за все дорослим потрібно забезпечити “завдання виживання” – заспокоїти дитину тощо. При нормалізації умов можна буде працювати над відновленням.
Для того, щоб стан дитини якнайшвидше стабілізувався, психологиня Світлана Ройз радить дорослим постійно відповідати на запитання дітей, адже діти потребують пояснень. Ці запитання повторюватимуться кілька разів, але відповідати на них потрібно весь час, коротко та без подробиць. Дитина не має бути присутня при перегляді новин та розмовах про смерть і вибухи. Їй важливо чути слова: «Зараз ми в безпеці» (коли дійсно у відносній безпеці). Наскільки це можливо – потрібно відновити розклад дня й те, що було звичними діями в сім”ї.
Також дітям потрібно грати та комунікувати з іншими дітьми, адже гра – це природний механізм стабілізації. Абсолютно нормально, коли дитина грає в одну гру з зацикленим сюжетом, якщо повертається до тих ігор та мультфільмів, у які грала та котрі дивилася кілька років тому – так вона намагається повернутися до того стану й часу, коли була в безпеці.
ЩО РОБИТИ ДОРОСЛИМ, ЩОБ ЗАСПОКОЇТИ І ПІДТРИМАТИ ДИТИНУ
ГОВОРІТЬ ІЗ ДИТИНОЮ, ЗАЛИШАЙТЕСЯ СПОКІЙНИМ ПІД ЧАС РОЗМОВИ
Психологиня Катерина Гольцберг на своїй сторінці в мережі Facebook радить обов’язково поговорити з дитиною про ситуацію, що відбувається. Говорити з дитиною варто дорослому, який найбільше зберігає спокій. Перед тим, як говорити з дитиною, дорослому самому слід заспокоїтися, щоб не завдати шкоди дитині.
Як дорослим заспокоїти себе – читайте далі в підрозділі про дії під час панічної атаки.
2. ДЕМОНСТРУЙТЕ НАДІЙНІСТЬ
Дорослому потрібно продемонструвати надійність: варто сказати дитині, що ви зробите все, щоб захистити себе і її від небезпеки, й що наша армія на варті та дасть відсіч. Для дитини до підліткового віку свої слова про захист і безпеку можна підкріпити обіймами. Підлітки ж, навпаки, можуть сприймати обійми, як слабкість.
3. ОБГОВОРЮЙТЕ З ДИТИНОЮ ПРАВИЛА “ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ”
Слід пояснити дитині, що зараз дуже важливо слухатися старших – вихователя, батька, маму, не сперечатися з дорослими та слідувати за тим, хто відповідальний за безпеку.
Також домовтеся та навчіть дитину, де вона може зустрітися з вами або іншими родичами, де переховуватися, якщо буде втрачено мобільний зв’язок.
4. ГРАЙТЕ ІГРИ, ВИКОНУЙТЕ З ДИТИНОЮ ЗАСПОКІЙЛИВІ ВПРАВИ
Дитяча психологиня Світлана Ройз звертає увагу, що під час стресу ігри дітей можуть бути трохи “регресивними”, тобто старші діти можуть знову грати в ігри для малечі. Можна ліпити з пластиліну, окреслити навколо себе коло безпеки з нитки, рвати на дрібні шматки папір, «Видихнути хмаринку» (уявити, що вдихнули хмаринку і видихнути її зі звуком, можна з грозою і блискавкою, тупотіти при цьому ногами) тощо. Також можна грати настільні ігри, малювати, грати у слова, ігри в телефоні, в яких залучене просторове сприйняття (наприклад, Тетрис).
Докладний перелік ігор в укритті, які рекомендує психологиня, можна прочитати тут.
Ви та ваша дитина можете робити такі вправи на вибір:
покласти руку на живіт, приблизно на 3 пальці нижче сонячного сплетіння та постукати по цьому місцю
потерти кінчик носу
надавити не сильно на очні яблука з двох боків
якщо є, де лягти, – лягти на спину і зробити рухи ногами, як на велосипеді
сконцентруватися на диханні – одну руку скласти, як човник і накрити нею губи, іншу руку – покласти на живіт. Видих – рука йде вниз до грудей, вдих – рука підіймається до рота
змащувати губи, полоскати рот водою
витягувати якомога далі язика – ніби намагаючись торкнутися грудної клітини
подивитися вправо, не повертаючи голови, – якомога далі на 15-20 секунд, потім перевести погляд прямо, потім подивіться вліво – якомога далі, потім знову прямо
розтерти тіло
розтерти точку між підмізинним (четвертим) пальцем та мізинцем – там знаходиться точка паніки
покласти руки на ребра, відчути, як вони при диханні розширюються, підіймаються
розтерти руки, прикласти до нирок.
6. “ЗАЙМІТЬ” ЧИМОСЬ АУДІАЛЬНИЙ КАНАЛ ДИТИНИ
Світлана Ройз пояснює, що під час звуку сирен у дитини в особливому навантаженні перебуває аудіальний канал сприймання, тому його потрібно чимось “зайняти”. Для цього можна співати хором, горланити кричалки проти утіпутіна і російської армії, слухати в навушниках аудіоказки та музику, взяти з собою гітару та влаштувати для всіх концерт.
7. ЩЕ КІЛЬКА РЕЧЕЙ, ЯК МОЖНА ВІДВЕРНУТИ УВАГУ ДИТИНИ
необхідно пояснити дитині складність ситуації, пояснити, що сталося те, чого ми боялися, тому важливо бути зібраними та допомагати одне одному.
9. ДОВІРТЕ ДИТИНІ ПОСИЛЬНЕ ДЛЯ НЕЇ ВІДПОВІДАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
Світлана Ройз радить покласти на дитину відповідальність, яка їй до снаги – наприклад, доручити дитині завдання слідкувати за іграшкою.
Наші психологи також рекомендують доручити дитині певну функцію чи роль. Наприклад, можна попросити дитину створити казку про якогось персонажа, уявити себе журналістом та провести репортаж із події тощо.
Прийом відповідального завдання, ролі чи функції можна застосовувати й для саморегуляції дорослих.
10. ДОЗВОЛЯЙТЕ ДИТИНІ ВИВІЛЬНЯТИ НЕНАВИСТЬ ТА ЗЛІСТЬ
Психологиня Вікторія Горбунова пояснює, що зараз і для дорослих, і для дітей виявляти злість (ненавидіти, лаятися, кричати) – це здорова реакція. Тому дорослим потрібно дозволяти собі й близьким, зокрема й дітям, це робити. Це варто робити в ігровій формі. Можна застосовувати гру “Злий бобер” (придумати злу тваринку і поводитися так, як, на нашу думку, може себе вести ця тваринка. Потім перетворитися на добру тваринку. Потім – на людину) або кричати в “мішечок для криків” або стаканчик. Але після вивільнення ненависті та злості слід перемкнутися на щось добре і позитивне: на обійми, теплий чай, добрі слова одне одному.
Сльози та плач – теж нормально в цій ситуації, тому
дайте дитині виплакатися. Після емоційного вивільнення дитині буде легше заснути
КУДИ МОЖНА ЗВЕРНУТИСЯ ЗА ПСИХОЛОГІЧНОЮ ПІДТРИМКОЮ
Національна психологічна асоціація з початком військових дій силами небайдужих людей зібрала психологічний консультативний центр для тих, хто переживає паніку, тривогу та постійний стрес. Щоб звернутися за допомогою до центру – треба заповнити анкету.
Також Міністерство освіти і науки України з сертифікованими психологами Асоціації інноваційної та цифрової освіти запускає щоденні онлайн зустрічі о 13.00 та 20.00 тут .
Цілодобова безплатна платформа для психологічних консультацій “Розкажи мені”, створена Інститутом когнітивного моделювання, МОЗ. Щоб отримати допомогу – необхідно заповнити анкету на сайті, коротко описавши свій стан.
Бережіть себе та людей поруч. Зараз важливе кожне добре та тепле слово підтримки.
Телеграм-канал “Підтримай дитину”, який запустили педагоги та дитячі психологи за підтримки Міністерства освіти і науки. На цьому каналі – рекомендації, ігри та розвиваючі вправи, завдання для артикуляційної гімнастики, аудіоказки, які можна виконувати у сховищі, вдома чи під час евакуації.
Національна гаряча лінія для дітей та молоді зібрала контакти психологів та психотерапевтів, котрі готові надавати безоплатні консультації.
Також корисні джерела:
• поради швидкої допомоги з кризового реагування від Світлани Ройз у ситуації розгубленості, під час панічних атак, під час стресу та паніки, якщо шок у людини поруч (миготові (1).jpg);
• від національної гарячої лінії для дітей та молоді Громадської організації «Ла Страда-Україна» рекомендації щодо того, як допомогти дитині впоратися зі стресом, розроблені завдяки підтримці Child Helpline International та NATAL Israel;
• поради для дорослих про те, як зберігати свій ресурс, створені в межах «Проєкту «Національна гаряча лінія для дітей та молоді» ГО «Ла Страда-Україна» за фінансової підтримки UNICEF Ukraine та уряду Німеччини;
• посібник першої психологічної допомоги (посібник з допомоги (1)) для працівників на місцях щодо того, як надавати підтримку людям одразу після надзвичайно стресових подій. Він призначений для тих, хто має можливість надавати допомогу людям, які пережили надзвичайно стресову ситуацію. Посібник створений Всесвітньою організацією охорони здоров’я із наданим правом перекладу та публікації
видання українською мовою Міжнародному медичному корпусу.
Бережіть себе та людей поруч. Зараз важливе кожне добре та тепле слово підтримки.
Щиро дякуємо професіоналам-психологам, які допомагають батькам та дітям зберігати впевненість і спокій у ці складні часи та за матеріалами і порадами яких створена і розповсюджена ця публікація, зокрема Світлані Ройз, Любові Найдьоновій, Катерині Гольцберг, Вікторії Горбуновій.
Цей матеріал підготовлений в межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ).
25 листопада — Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок.
Його оголосила Генеральна Асамблея ООН ще 1999 року. Відтоді уряди багатьох країн світу та різноманітні організації привертають увагу до цієї проблеми з метою боротьби проти такого явища як насильство.
25.11.2024
#ДійПротиНасильства2024
#вихованняДонецька громада2024
“16 днів проти насильства”
З 25.11.2024 по 10.12.2024р. в нашому закладі, як і по всій Україні, проходить акція “16 днів проти насильства”, яка з 1991 р. підтримується міжнародною спільнотою.
25 листопада – Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок;
1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом;
2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством;
3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями;
5 грудня – Міжнародний день волонтера;
6 грудня – Вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі;
10 грудня – Міжнародний день прав людини..
22.11.2024
21.11.2024
Консультація
#«Психологічна підтримка дітей під час війни».
Війна — це стрес не тільки для дорослих, які все розуміють, але й для дітей. Діти є однією з найбільш вразливих категорій населення до впливу емоційної напруги в суспільстві, руйнування безпечності оточуючого середовища, різкого порушення звичного способу життя, різного роду втрат. Відчуття небезпеки, тривоги, переривання звичних рутин, постійні зміни та рух — усе це може злякати дитину, викликати нерозуміння і дискомфорт. За таких умов істотно зросла роль всіх педагогічних працівників, які можуть надавати першу психологічну допомогу та підтримку усім учасникам освітнього процесу.. Освітнє середовище завжди має забезпечитувати особливу турботу та увагу до дітей, яким через брак життєвого досвіду і особливості дитячої психіки загрожують фізична та психоемоційна небезпека.
Під час напружених емоційних станів у дитини змінюється міміка, темп мовлення, з’являється метушливість, змінюється дихання, пульс, колір обличчя, можуть з’явитися сльози.
Психологічні ігри, вправи на саморегуляцію, арт-терапевтичні вправи створюють сприятливу атмосферу, що дозволяє дітям розслабитися, зняти емоційне напруження, відновити почуття безпеки та психоемоційного комфорту, а це в свою чергу є природним механізмом стабілізації.
Одним із способів своєчасного подолання емоційного напруження є переключення уваги дітей. Дуже добре тут працює психогімнастика і таки вправи як «Свічка та квітка, «Дихання по квадрату», «Лимон»:
В умовах військових дій тіло працює на максимальній потужності. У дітей можна спостерігати сильні коливання настрою від тривоги, злості, приливу оптимізму до повного спустошення і виснаження. Важливо усвідомити, що це абсолютно закономірні стани, які з часом змінюють один одного. З кожним із них можна і треба працювати. Саме в таких випадках можуть допомогти психологічні хвилинки та арт-терапевтичні вправи такі як «Парасолька», «Пейзаж сили».
Вправа «Парасолька»
Мета: стабілізувати психоемоційний стан дитини і знизити тривожність. Для роботи підійдуть олівці, фломастери чи гуаш та аркуш паперу. Інструкція. Робота проходить у 4 етапи. 1 етап.
Попросіть дітей зверху
або в центрі аркуша зобразити парасольку таку, яка могла б захистити від будь-яких зовнішніх негараздів. Нехай діти розфарбують її так, як їм найбільш подобається.
2 етап. Попросіть дітей зобразити фігурку хлопчика або дівчинки (проекцію себе) під парасолькою так, аби фігурка відчувала себе максимально захищеною від впливу навколишнього світу.
3 етап. Нехай діти промалюють кордони захисту парасольки. Тобто виділять той простір, який вона буде закривати собою від зовнішніх негараздів (буває, що діти не хочуть промальовувати ці кордони, і це швидше за все свідчить про їхню довіру до світу. Дітки, які прожили травмуючий досвід зазвичай себе оточують такими кордонами, як додатковим захистом).
4 етап. Попросіть дітей уявити, що крім того, що парасолька захищає, вона ще й має чарівну особливість: коли відкривається, з нею висипаються різні-різні радості і задоволення, які роблять людину під парасолею радіснішою і щасливішою. Нехай дитина промалює в захисному просторі парасольки всі радості, які спадають їй на думку.
Важливо по завершенню техніки проговорити дітям, що ось ці радощі, які вони промалювали, і є тими маленькими рятівними речами, які безпосередньо їм
допомагають позбутися від суму, страху і поганого настрою. Варто просто в такі моменти підійти до своєї парасольки і скористатись однією із зазначених нею підказок.
Техніка «Крила метелика»
Мета: зниження рівня тривоги, стабілізація емоційного стану дитини. Інструкція. Покладіть долоні під ключиці навхрест. Пальцями правої руки тричі легенько постукайте під лівою ключицею. Потім зробіть це пальцями лівої руки під правою ключицею. Простукуйте ключиці лівою і правою рукою по черзі протягом 3-4 хвилин, поки не відчуєте полегшення. Під кінець вправи зробіть три глибоких вдихи й видихи.
20 листопада – Всесвітній день дитини (World Children’s Day).
Щорічно 20 листопада відзначають Всесвітній день дитини (World Children’s Day).
❓Що це за день?
Всесвітній день дитини запровадила ООН. Його основною ціллю є повноцінний розвиток дитини, залучення до повноцінного суспільного життя.
Адже не раз було доведено, що від якості дитячих років залежить усе подальше життя.
☝️Як виникла ідея відзначати Всесвітній день дитини?
Цей день був заснований у 1954 році та відзначається 20 листопада кожного року, маючи на меті сприяння міжнародному згуртуванню щодо покращення добробуту малюків та підлітків.
▶️ 20 листопада
– важлива дата, оскільки в 1959 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію прав дитини.
▶️ Також 20 листопада в 1989 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про права дитини.
▶️ Починаючи з 1990 року одночасно з Всесвітнім днем дітей також відзначають річницю дня прийняття Генеральною Асамблеєю ООН як Декларації, так і Конвенції про права дітей.
▶️ Всесвітній день дітей пропонує кожному з нас точку опори для відстоювання та зміцнення прав дітей, перетворюючи їх на діалоги та дії, які створять кращий світ для дітей.
Конвенція ООН «Про права дитини»
Дитинство – період життя людини, коли формуються найважливіші функції організму, активно здійснюється засвоєння моральних норм, знань і цінностей, що дозволяє малюку почуватися повноцінним членом суспільства.
Діти – це особлива соціально-демографічна група населення з віковими обмеженнями від народження до 18 років, яка має свої права, інтереси, специфічні проблеми, але не може відстоювати і захищати їх перед суспільством. Унаслідок цього сьогодні досить гостро постає проблема захисту дітей та їхніх прав.
Міжнародне співтовариство, Організація Об’єднаних Націй уже кілька десятиріч працюють над тим, щоб створити дітям усього світу якнайкращі умови для життя й усебічного розвитку. Результатом цієї праці стала низка міжнародних документів надзвичайної ваги, які стосуються прав дитини і забезпечення виживання, захисту та розвитку юного покоління. Зокрема, було створено дитячий фонд ООН – ЮНІСЕФ.
Основними міжнародними документами ЮНІСЕФ щодо прав дітей є:
«Декларація прав дитини» (1959 р.),
Конвенція ООН «Про права дитини» (1989 р.),
Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей (1990 р.).
Базовим документом, спрямованим на захист дітей, є Конвенція «Про права дитини», прийнята Організацією Об’єднаних Націй. Це найперша у світовій історії глобальна угода щодо прав дитини: 191 країна світу ратифікувала Конвенцію, зобов’язавшись узгодити власне законодавство з її положеннями. Україна приєдналась до неї у 1991 році.
Раніше у світі турбота про дітей та їхній захист розглядалися як надання допомоги тим, хто її потребує. Конвенція ж визначає нову концепцію, проголошуючи забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей обов’язком держави та суспільства, а не питанням доброї волі. Діти ще від народження мають усі основні свободи й невід’ємні права кожної людини.
Конвенція «Про права дитини» – міжнародний правовий документ, у якому закріплені гарантії прав дитини. Він поєднав у собі високі соціально-моральні та правові норми міжнародного стандарту й педагогічні основи спілкування дорослих із дітьми. Конвенція складається з преамбули і 54 статей. Усі статті можна згрупувати у три основні блоки:
І. Статті 1-41: основні статті, що визначають права дитини та обов’язки держав-сторін, які ратифікували Конвенцію.
ІІ. Статті 42-45: процедури моніторингу запровадження Конвенції.
ІІІ. Статті 46-54: формальні положення, які регламентують порядок, коли Конвенція набуває чинності.
Права дитини згідно з Конвенцією:
Стаття 2. Всі діти є рівними у своїх правах.
Всі діти, незалежно від їхньої раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, соціального походження – рівні у своїх правах. Держава не може порушувати жодне з прав. Держава має активно пропагувати права дитини.
Кожна дитина світу становить надзвичайну цінність не лише для своїх батьків, а й для всього світу тому, що вона унікальна й іншої такої немає і не буде.
Стаття 3. Всі діти мають право на любов та піклування.
Усі дії щодо дитини повинні виконуватися в інтересах дитини. Якщо рідні, або ті особи, які несуть відповідальність за дитину, недбало виконують свої обов’язки, держава має забезпечити дитині належний догляд і піклування.
Кожна четверта дитина у світі живе у небезпечних, нестабільних умовах.
Стаття 6. Невід’ємне право дитини на життя.
Всі діти мають невід’ємне право дитини на життя. Життя кожної дитини є найціннішим не лише для батьків. Кожна держава повинна забезпечувати виживання та здоровий розвиток дітей – своїх маленьких громадян.
Сьогодні у світі проживає 7 млрд. жителів, четверта частина яких – діти і підлітки.
Стаття 7. Право дитини на ім’я та громадянство.
Дитина реєструється зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім’я і набуття громадянства, а також, наскільки можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов’язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.
Статті 12-13. Всі діти мають право вільно висловлювати свою думку.
Кожна дитина може вільно висловлювати власну думку та погляди, причому цим поглядам повинна приділятися увага при вирішенні будь-яких питань, що стосуються цієї дитини.
Власна думка кожної дитини має для суспільства таку ж вагу, як і думка дорослої людини. Вчені довели, що діти, маючи невеликий життєвий досвід і рівень знань, успішно вирішують важливі завдання, витрачаючи на це менше часу, ніж дорослі. І вже тому заслуговують на повагу.
Стаття 15. Діти мають право на об’єднання.
Дитина має право зустрічатися з іншими людьми, вступати до асоціацій, об’єднань, або ж створювати їх.
В Україні зараз існує понад 400 громадських об’єднань, які працюють для дітей і разом з дітьми. В нашій державі діє спеціальний закон про молодіжні та дитячі громадські організації.
Стаття 16. Всі діти мають право на особисте життя.
Діти мають право на захист від втручання в їх особисте та сімейне життя. Не можна втручатись у листування дітей, порушувати їх честь та гідність.
Стаття 17. Всі діти мають право на інформацію.
Держава забезпечує доступ дитини до інформації і матеріалів з різних джерел, особливо з джерел, які сприяють належному розвитку дитини. Наприклад, телебачення, радіо, газети, дитяча література, інформація рідною мовою, а також інформація і матеріали з міжнародних джерел.
Держава також запобігає розповсюдженню та впливу шкідливої інформації.
Щороку в Міжнародний день дитячого мовлення, який припадає на середину грудня, понад 2000 теле- і радіокомпаній світу роблять все для того, щоб це право стало реальністю для дітей. Постійно зростає кількість дітей, які беруть участь у керівництві радіохвилями і демонструють свої таланти усіма можливими засобами.
Статті 20, 21, 25. Турбота про дітей-сиріт та дітей, які перебувають поза сім’єю.
Держава повинна забезпечувати захист дитини, яка позбавлена сім’ї. держава має забезпечити дитині належний догляд відповідно до своїх національних законів: усиновлення, передачу на виховання до прийомної сім’ї, або до відповідних установ по догляду за дітьми. Усиновлення дитини в іншій країні може розглядатися за умови, коли не існує інших, кращих можливостей для дитини в межах країни.
Сьогодні в Україні більше 100,7 тис. дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування. Це найвищий гіркий показник по всій Європі. 169 тисяч дітей проживають у неблагополучних сім’ях. Щорічно від 7 до 10 тисяч дітей втрачають батьків внаслідок позбавлення останніх батьківських прав.
Стаття 23. Особлива турбота дітям-інвалідам.
Кожна дитина-інвалід має право на особливий догляд, освіту та підготовку для повноцінного, гідного життя в умовах, які забезпечують їй максимальну самостійність та нормальну участь у житті суспільства. В Україні майже 120 дітей із кожних 10 тисяч є інвалідами і ці цифри постійно зростають через зниження рівня медичного обслуговування, складні соціально-економічні та несприятливі екологічні умови. У загальноосвітніх навчальних закладах України навчаються понад 100 тисяч дітей з особливими потребами.
Стаття 24. Всі діти мають право на охорону здоров’я.
У дітей є право на медичну допомогу. Держава повинна домагатися повного здійснення цього права. Особлива увага повинна приділятися зниженню рівня смертності дітей і немовлят, наданню необхідної медичної допомоги, проведенню профілактичних хвороб. Щороку у світі від хвороб вмирає до 5 млн. дітей, з них 3,5 млн. – від хвороб, які можна вилікувати. В Україні із 1000 новонароджених 22 дитини вмирає, не досягши 5-річного віку. Багато неповнолітніх дітей в нашій країні – діти з різними хронічними захворюваннями.
Стаття 27. Всі діти мають право на належне харчування, житло, одяг.
Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Обов’язки держави полягають у тому, щоб створити відповідні умови для реалізації цієї відповідальності. У світі 10% населення, переважно жінок і дітей, змушені жити менш ніж за 1 долар на день. У багатьох країнах 10% дітей живуть нижче межі бідності. 30% дітей віком до 5 років страждають від сильного чи середнього недоїдання.
Стаття 28. Всі діти мають право на освіту.
Стаття 29. Право дітей на розвиток талантів.
Кожна дитина має право на освіту. Держава повинна забезпечити безкоштовну обов’язкову початкову освіту. Держава також має забезпечити доступність середньої та вищої освіти на підставі здібностей кожної дитини.
Освіта має бути спрямована на розвиток особистості, таланту, розумових та фізичних даних дитини. Освіта повинна готувати дитину до активного дорослого життя, виховувати повагу до батьків, культури та національних цінностей країни, до навколишньої природи. Сьогодні у світі налічується біля 72 млн. дітей, позбавлених права на освіту.
Стаття 31. Всі діти мають право на відпочинок.
Кожна дитина має право на відпочинок, дозвілля та розваги, брати участь у розважальних заходах, у культурному житті, а також займатися мистецтвом. Діти мають особливе право – право на гру, адже, граючись, вони пізнають світ, розвиваються і готуються до дорослого життя.
Стаття 32. Економічна експлуатація.
Жодна дитина не повинна бути примусово залученою до праці. Держава повинна захищати дитину від тих осіб, які, заробляючи гроші, використовують дитячу працю. Діти мають бути захищені державою від небезпечної та важкої праці. Законодавство держави встановлює мінімальний вік дитини для прийому на роботу і необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня. Діти мають право бути захищені від усіх форм експлуатації, яка завдає шкоди їхньому добробуту. Близько 250 млн. дітей у країнах, що розвиваються, працюють. Багато з них – на шкідливому і виснажливому виробництві. Їхні найелементарніші права, здоров’я і саме життя, як правило, перебувають під загрозою. Кожна дитина має право на захист у тих випадках, коли їй доручається робота, яка може потенційно загрожувати її здоров’ю.
Стаття 35. Викрадення, торгівля та контрабанда.
Держава повинна не допускати викрадення дітей, торгівлі чи контрабанди ними.
Стаття 36. Держави-учасниці захищають дитину від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини.
Статті 37, 39. Насильство та недбале поводження з бок
у сім’ї чи опікунів.
Жодна дити
на не може бути піддана тортурам, жорстокому поводженню та покаранню, незаконному арешту. У випадках, коли дитина все ж постраждала, держава повинна забезпечити їй відповідну соціальну реабілітацію та лікування. Сьогодні діти всієї планети потребують захисту, адже кількість нещасних дітей не зменшується. Майже 250 млн. дітей у світі животіють завдяки тяжкій праці, жебрацтву, пограбуванням. Набули поширення торгівля дітьми, використання дітей, від яких відмовилися батьки, для пересадки органів. В Україні 169 тисяч дітей проживають у неблагополучних сім’ях.
ДЕСЯТЬ ПРИНЦИПІВ З КНИГИ «ХОР ДІТЕЙ»
1. Ми – діти світу. Хто б не були наші батьки, де б ми не жили і в щоб ми не вірили, поводьтеся з нами як з рівними. Ми гідні того, щоб отримувати все найкраще з того, що може дати світ.
2. Захищайте нас, щоб ми мали м
ожливість рости гідно і вільно
3. Нехай у нас буде ім’я і земля, яку ми можемо назвати своєю.
4. Ми не повинні мерзнути, і в нас має бути дах над головою. Забезпечити нас їжею та місцем для ігор. Якщо ми захворіємо, нам необхідний догляд.
5. Якщо у нас є проблеми у фізичному чи розумовому розвитку, ви ще більше турбуйтесь про нас і враховуйте наші потреби.
6. Дайте нам можливість жити в сім’ї. якщо сім’я не може піклуватися про нас, то візьміть нас до себе.
7. Добре навчайте нас, щоб ми могли бути щасливими і плідно прожити життя. Але дайте нам можливість гратися, щоб ми самі навчалися.
8. Захистіть нас від жорстокості й від тих, хто може погано з нами поводитися.
9. Хай у важку годину ми будемо першими, кому ви допом
ожете. Майбутнє світу залежить від нас.
10. Ростіть нас в умовах терпимості, свободи і любові. Коли виростемо, ми теж будемо пропагувати мир і розуміння між народами.
4 мультфільми, які допоможуть виховати толерантність у дітей.
16 листопада – Міжнародний День Толерантності. Усі ми різні, але це не привід засуджувати не схожих на себе!
Толерантність – це вміння ставитися до інших з розумінням, повагою і терпимістю. Надзвичайно важливо навчити дітей змалечку не засуджувати інших, не боятися людей з особливостями розвитку, навчитися знаходити спільну мову, співчувати і поважати права кожного.
Як говорити з дітьми на складні теми невимушено? Допоможе у цьому перегляд і сумісне обговорення змістовних мультфільмів, кожен з яких має глибоку ідею.
1. Мультфільм «Ян»
Анімація розповідає історію про хлопчика Яна, який через хворобу змушений пересуватися на інвалідному візочку. Йому надзвичайно хочеться гратися з однолітками, щоразу він подумки уявляє себе у колективі. Однак хвороба повертає його до суворої реальності. Між ним та іншими дітьми стіна, яка хоч і має прогалини, але все ж, здається, непереборна. Однак вмить усе змінюється.
Подивіться цей мультфільм разом з дітьми та поясніть, що через стан здоров`я дітям з інвалідністю важче взаємодіяти з однолітками. Однак спілкування потрібне кожному і кожен прагне бути членом певної спільноти.
2. Мультфільм «Вірте у любов, вірте у Різдво»
Ця історія про їжачка Генріха, якому через свої гострі голки не вдається потоваришувати з однокласниками. Генріх ненавмисно робить боляче іншим. Через це однокласники не приймають його до ігор і намагаються триматися подалі. Їжачок страждає від своєї особливості і йому страшенно самотньо.
Минає час і напередодні Різдва Генді помічає, що однокласники разом щось шепочуться, дивлячись у його бік. Його же страшенно засмучає. Однак, коли сумний їжачок виходить на шкільне подвір’я, на нього чекає несподіванка – діти підготували для нього подарунок, завдяки якому їжачкові голки стануть м`якенькими.
Перегляньте цей мультфільм з дітьми і поясніть, що кожен має свої вроджені особливості, але це не привід триматись на відстані від тих, хто на тебе не схожий.
3.Мультфільм «Дивовижна річ»
Мультфільм наочно розповідає, що всі люди різні, причому певні відмінності помітні неозброєним оком (наприклад, зріст, вік, колір волосся та інше), а інші (наприклад, уподобання та мрії кожного) – непомітні. Так само в усіх по-різному працює мозок, відповідно до чого у кожного свої схильності і таланти, а також відмінне світосприйняття.
Перегляд цього мультфільму дозволить зрозуміти, чому діти з розладом аутистичного спектру по-іншому сприймають навколишній світ і деколи незвично себе поводять. Поясніть дітям, що така особливість робить спілкування важким, але не заперечує його, і незважаючи на труднощі можливе і необхідне.
4. Мультфільм «Гратись»
Анімація про те, як зеленошкірий чоловічок мріє потрапити до спільноти білошкірих. Однак вони надсміхаються над ним і не приймають до себе через те, що його колір відрізняється від їхнього.
До яких хитрощів тільки не вдається головний герой, щоб приховати свою несхожість, але усе байдуже. Змирившись, він мріє про світ, в якому всі будуть унікальними за кольором.
Поясніть дітям, що стереотипність мислення у суспільстві подеколи змушує людей намагатися відповідати вельми умовним критеріям, що позбавляє їх індивідуальності. Бути собою і поважати право на це інших – сміливість і зрілість особистості.
15.11.2024
Консультація
“Поради батькам ВПО як покращити адаптацію дитини до іншого місця проживання під час вимушеного переселення”
14.11.2024
#13ЛистопадаВСЕСВІТНІЙДЕНЬДОБРОТИ
12.11.2024
Панічна атака. Як діяти правильно?
11.11.2024
Основні страхи дітей дошкільного віку
І етап. 0 – 12 місяців. Період тісного емоційного й фізичного контакту з мамою.
В перший рік життя дитини всі страхи пов’язані з новими сильними подразниками, появою чужих для неї дорослих. В основі – страх незнайомого й нового через брак життєвого досвіду.
Основне правило першого року життя дитини – батьки завжди поряд.
Страх у дитини викликають гучні звуки, незнайомці, висота, різка зміна обстановки, різкі рухи дорослих. В основі реагування – інстинктивна форма захисту від загрози, проявленої в новій, яскраво вираженій, сенсорній інформації.
В другій половині року (приблизно з 7 місяця життя) в основі страхів – відсутність матері в полі зору, як почуття самотності, неможливість підтримувати контакт з близькими дорослими. Потреба в постійному емоційному контакті з матір’ю зберігається до початку кризи трирічного віку.
В цей же період посилюється страх незнайомих людей, особливо літніх жінок, не схожих на маму. За сприятливих умов (відсутність тривалих потрясінь, хвороб) цей страх проходить у віці 1,5 років.
ІІ етап. 1 – 3 роки. Період активного пізнання оточуючого світу.
В першій половині другого року життя страхи викликають: несподівана поява чужих дорослих, висота, біль, різкі сенсорні подразники (наприклад, крики), відсутність близьких дорослих поряд.
Близько 2 років з’являється боязнь тварин, рухомих об’єктів – транспорту, «гучних» побутових пристроїв, грози та інших стихійних явищ. Можлива поява нічних жахіть.
На третьому році життя формується усвідомлення власного «Я», розуміння причинно-наслідкових зв’язків власних дій та реакцій. Цей процес супроводжується появою страху бути покараним. Участь батька у виховному процесі знижує у малюка напругу в цей період. Також сприяє екологічному проходженню кризи трьох років можливість дитини висловлювати свої побоювання й переживання.
ІІІ етап. 3 – 6-7 років. Основні страхи цього періоду – темряви і смерті.
Типовими для дошкільного періоду є страхи: темряви, закритих і незнайомих приміщень, висоти, води, болю, раптових гучних звуків, рухомого транспорту, самотності.
Близько п’яти років дитина проживає боязнь казкових персонажів.
В 5 – 6 років може з’явитися страх смерті. Проявляється у вигляді страху перед стихіями. З часом минають.
Причини дитячих страхів
Найпоширенішою причиною більшості дитячих страхів є негативний досвід. Вкусила собака – боятиметься собак.
Часто надмірну тривогу спонукає поведінка близьких дорослих. Скажімо, батьки лякають дитину бабаями, чужими дядьками, які заберуть неслуха тощо. Адже погрози від найближчих людей сприймаються досить реалістично. Слід враховувати ще й емоційність дітей, яскравість фантазій та навіюваність.
Батьки мають надавати дітям підтримку і ставитися до їхніх переживань з розумінням.
Крім того, обіцяний бабай не приходить. А це викликає ще й недовіру до авторитетного дорослого й порушує базове почуття безпеки.
У дитини виникають сумніви щодо безумовної лобові матері, якщо вона заявляє, що готова віддати дитину якомусь страхітливому чужому суб’єкту. Поступово дитина віддаляється від батьків і перестає їм довіряти. Дитячі страхи й тривоги посилюються і закріплюються.
Дошкільники не усвідомлюють свій страх, який проявляється в критичні моменти.
Набутий негативний досвід є базою для розвитку страхів у майбутньому: впав – боятиметься висоти. Потрібно допомагати дитині в подібній ситуації розібратися з почуттями й зрозуміти, що прямої загрози нема.
Надмірно тривожний дорослий. Адже страх батьків більше лякає дитину ніж сама ситуація.
Надмірна батьківська турбота, що заважає формуванню самостійності, відповідальної поведінки.
Так званий «білий шум»: постійний гул теленовин. Всі жахи активуються під час сну.
Сімейні конфлікти, фізичні покарання, надто суворі батьки, педагоги, недостатність соціалізації.
Найкраща терапія дитячих страхів – демонстрація власної впевненої поведінки дорослого: разом погладити собаку, зайти в темне приміщення, тримаючись за руки.
Потрібно пояснювати дітям і реальні загрозливі ситуації, навчити її усвідомлено оцінювати ризики, розуміти, які з них реальні, а які вигадані. Адже дитині, особливо в дошкільному віці, важко відрізнити реальність від вигадки.
Якщо дитина здорова, більшість страхів минають із часом і майже непомітно.
Джерело : Матеріали до вебінару О.С. Черниш «Дитячі страхи: від норми до патології».
10.11.2024
Як розмовляти з дитиною щоб вона вас слухала.
Ольга, мати 9-річного Максима, часто говорить своєму синові: «Вимкни телевізор! Ти дивишся його цілий день!». – «Ні, зараз
іде мій улюблений мультфільм, і я хочу додивитися його до кінця». – «Вимикай негайно і прибери в кімнаті!». – «Ні, я дивитимуся мультфільм!». Зрештою, Максим домагається свого: він дивиться телевізор, а Ользі доводиться самій прибирати в синовій кімнаті.
Із такою проблемою стикається багато матерів у всьому світі. З’ясуймо способи говорити з дітьми так, щоб вони до вас дослухалися.
Як змусити дитину слухати вас
Батьки нерідко відчувають, що витрачають час даремно, намагаючись змусити дитину зробити що-небудь, і замислюються над питаннями: «Чому вона мене не слухає? Чому їй так важко дотримуватися моїх інструкцій? Як зробити так, щоб дитина почала мене слухати?». Ці питання не дають їм спокою.
Якщо ви стурбовані схожими питаннями, вам допоможуть поради про те, як спонукати дитину слухати вас і дотримуватися ваших вказівок.
1. Привертайте увагу дитини
Ви хочете, щоб ваша дитина до вас дослухалася? Спочатку приверніть її увагу. Діти слухаються вас тільки тоді, коли звертають увагу на те, що ви говорите. Інакше просто сприймають звуки, але не зміст ваших слів. Тож як змусити дитину звертати увагу на ваші слова?
усуньте чинники, що відволікають (телевізор, комп’ютер, джерела звуків у кімнаті тощо);
коли ви говорите щось дитині, перебувайте поруч із нею, щоб вона могла правильно сприймати ваші повідомлення;
розмовляючи з дитиною, будьте поглядом на одному рівні з нею. Якщо необхідно, присядьте й дивіться їй в очі під час розмови.
Покажіть дитині приклад того, як звертати увагу на слова інших людей. Коли вона говорить із вами, відволічіться від усіх справ і вислухайте її.
2. Говоріть конкретно
Говоріть із дитиною по суті. Коли ви просите її щось зробити, не використовуйте довгі й абстрактні фрази. Говоріть коротко і просто. Саме так вашій дитині буде легше зрозуміти вас. Найчастіше дитина не виконує ваші інструкції, бо просто забуває, що ви їй говорили. І виною – ваше багатослів’я.
Є такі способи заохотити дитину почути вас, не використовуючи для цього занадто багато слів:
використовуйте декілька слів – найкраще два або три. Наприклад, замість фрази: «Тобі потрібно почистити зуби перед сном» скажіть: «Почисть зуби». Коли ж хочете, щоб дитина пішла у свою кімнату, скажіть: «Іди в кімнату»;
давайте дитині одну інструкцію за раз. Це найкращий спосіб переконатися, що вона виконує всі ваші вказівки. Якщо дитина має декілька завдань, дочекайтеся, поки вона виконає попереднє, перш ніж оголошувати наступне;
якщо ви хочете дати дитині відразу декілька інструкцій, поясніть їй послідовність їх виконання. Перерахуйте інструкції, наприклад: «По-перше, погодуй собаку. По-друге, вигуляй її. По-третє, вимий руки, коли повернешся додому».
3. Надавайте дитині необхідну інформацію
Якщо ви бажаєте, щоб дитина слухала вас і робила все правильно (наприклад, накривала на стіл), переконайтеся, що вона знає спосіб і послідовність дій: що саме вона повинна покласти на стіл, скільки має бути тарілок і столових приборів і як їх правильно розмістити.
4. Говоріть, а не запитуйте
«Любий, можеш передати мені сіль?» – це питання. На нього можна відповісти ствердно чи заперечно. Тому якщо ви хочете, щоб дитина дотримувалася ваших вказівок, потрібно, щоб вони завжди були ствердними. Отже, не варто запитувати дитину, натомість, наприклад, скажіть: «Я хочу, щоб ти негайно прибрав у своїй кімнаті» або «Будь ласка, взуйся». Якщо ви хочете, щоб дитина виконала свою роботу, доцільно говорити їй, що саме вона мусить робити, а не запитувати її про це.
5. Дайте дитині час, щоб обробити інформацію
Багато вчителів у школах використовує прийом «час очікування». Його можете застосовувати й ви. Розповідаючи дитині що-небудь, почекайте 3–7 секунд, щоб вона змогла обробити інформацію і зрозуміти, що їй потрібно робити. Саме так дитина найкраще засвоює шкільну програму.
Деяким дітям може знадобитися всього декілька секунд, щоб зрозуміти, що ви їм говорите. Тому якщо дитина не відповідає вам відразу, це не обов’язково означає, що вона вас ігнорує. Вона просто намагається зрозуміти, як правильно реагувати. Дайте їй трохи часу.
6. Перевірте, чи правильно дитина зрозуміла вас
Коли дитина відреагує на ваші слова, переконайтеся, чи правильно вона зрозуміла, що їй потрібно зробити. Наприклад, якщо дитина з кимось поводилася зухвало і ви вимагаєте від неї вибачень, їй слід знати, що саме вона повинна сказати. Точно так, коли ви просите дитину накрити на стіл, вона має знати, що саме потрібно зробити.
7. Давайте дитині вибір
Не всі діти однаково добре виконують вказівки. Коли ви говорите дитині, як потрібно діяти, вона може чинити опір і бунтувати, особливо в підлітковому віці. Як же вчинити в такому разі?
Дайте дитині право вибору – це допоможе їй відчути силу. Наприклад, ви можете сказати: «Ти можеш прибрати в кімнаті зараз або згодом, але тоді ти не зможеш піти в кіно» або «Ти можеш зараз накрити на стіл або помити посуд після вечері».
8. Установіть очікування
Щоб дитина вас слухала, важливо встановлювати правила й очікування. Правила завжди повинні супроводжуватися очікуваннями й наслідками. Чітко і ясно поясніть, чого ви очікуєте від дитини. Один зі способів увиразнити свої очікування – написати правила на папері й повісити на холодильник або стіну. Час від часу необхідно переглядати цей список. Пам’ятайте, що правила не підлягають обговоренню, і ви не повинні дозволяти дітям (особливо підліткам) втягувати вас у суперечки з цього приводу.
9. Зміцнюйте зв’язок із дитиною
Те, чи буде дитина до вас дослухатися, залежить і від ваших взаємин із нею. Діти прагнуть зблизитися з батьками, тому вам варто зміцнювати взаємини зі своєю дитиною. Додайте в ці взаємини більше любові, дружби й поваги. Коли між вами доброзичливі стосунки, дитина буде рада виконувати ваші вказівки, тому що вона піклується про вас і прагне зробити вас щасливими.
10. Виявляйте співчуття
Іноді навіть невеликий вияв співчуття має важливу роль. Тому не варто говорити: «Не штовхай свою сестру! Зараз же припини!»; натомість скажіть: «Я розумію, що ти гніваєшся через те, що сестра розбила твою іграшку. Але коли ти її штовхаєш, це не допомагає тобі виправити ситуацію». Замість фрази: «Зараз же вимкни телевізор» скажіть: «Я знаю, що ти хочеш подивитися цей фільм, але тобі завтра рано вставати в школу».
11. Не підвищуйте голос
Коли дитина відмовляється виконувати вказівки батьків, вони часто кричать на неї або підвищують голос. Але чи допомагає це? Ні, і ви самі це добре знаєте. Тож як змусити дитину слухати вас, не підвищуючи на неї голос?
Дихайте. Щоразу, коли ви хочете накричати на дитину, на секунду зупиніться, зробіть декілька глибоких вдихів. Заспокойтеся, перш ніж говорити з неслухняною дитиною. Якщо ви накричите на неї, то змусите її виявляти захисні реакції. Це тільки погіршить ситуацію.
Робіть наголос на поведінці. Проблема не в самій дитині, а у її поведінці. Тому якщо ви хочете навчити чогось дитину, ви повинні перш за все надихнути її на це. Не карайте дитину. Замість окрику: «Не роби цього!», «Припини!» скажіть це спокійним голосом. Говоріть дитині: «Молодець!» або «Дякую!», коли дитина прислухається до вас.
Говоріть чітко. Якщо ви кричите на дитину за те, що вона вас не слухає, це не зарадить проблемі непослуху. Якщо ви хочете, щоб дитина щось зробила, скажіть це їй чітко, по суті. Не будьте грубими, не читайте моралей. Говоріть спокійним тоном, але виявіть непохитність. Дайте зрозуміти дитині, що ви говорите про серйозні речі й хочете, щоб вона вислухала вас і зробила те, що ви їй говорите.
Якщо ви все-таки втратите самовладання і підвищите голос, нічого страшного. Зрештою, ніхто не ідеальний. Не звинувачуйте себе, але водночас попросіть вибачення в дитини. Однак не змінюйте свою позицію – неухильно дотримуйтеся своїх вимог до дитини, пояснивши їй, чому вона має чи ні робити що-небудь. Важливо практикуватися в умінні заохочувати дитину дослухатися до вас без крику.
Як змусити підлітка слухати вас
Більшість порад, розглянутих вище, підходять і для дітей старшого шкільного віку, і для підлітків. Але іноді порад бракує. Розгляньмо ще декілька з них про те, як змусити підлітка прислухатися до батьків і поважати їх.
12. Будьте чесними
Чесність – найкраща стратегія спілкування з підлітками. Хоча не завжди легко відкрито говорити з підлітком про те, що вас турбує в його поведінці, усе ж таки постарайтеся провести з ним таку розмову. Це допоможе підлітку усвідомити сутність ситуації. Також ви покажете дитині позитивний приклад, спонукаючи її до чесності і відвертості з вами.
13. Залишайтеся в ролі батьків, а не друзів
Дружити зі своїми дітьми важливо, але не варто дозволяти їм користуватися вашою поблажливістю. Ви можете бути другом вашій дитині, але перш за все ви – її батьки. Важливо, щоб підліток розумів, що ви не допустите неповаги до себе та своїх слів.
Поводження з підлітком як із дорослим, надання йому обов’язків і відповідальності допоможуть вам здобути довіру дитини. У результаті вона поважатиме вас і прислухатиметься до ваших слів.
Як змусити дошкільника слухати вас
У дошкільному віці дитина ще недостатньо зріла, щоб зрозуміти важливість ваших слів. Тому пояснення не дасть бажаного результату.
Перш за все, приверніть повну увагу дитини. Не починайте говорити, поки дитина не зверне на вас увагу.
Переконайтеся, що ви перебуваєте на рівні очей дитини. Поступово встановіть із нею контакт. Почніть розмову із запитання про те, що вона робить.
Якщо вам потрібно щось повторити, дитина, імовірно, припинить звертати увагу на ваші слова. Тому вам слід повернутися до першого кроку і знову привернути її увагу. Це потребуватиме від вас великого терпіння.
Використовуйте короткі речення, що складаються з декількох слів. Довгі речення можуть бути для дитини занадто складними.
Намагайтеся поглянути на ситуацію з точки зору дитини. Визнайте її почуття. Саме так ви зможете навчити дитину висловлювати свої емоції.
Кращий спосіб навчити дитину чого-небудь – зробити це разом із нею. Дитина вчиться краще, коли бачить, як ви щось робите, і повторює за вами.
Щоб навчити дитину слухати, займайтеся спільно з дитиною заняттями, які потребують слухання.
Якщо ви хочете закріпити певну поведінку дитини, створюйте постійні ситуації. Навіть якщо ви про це забудете або поспішатимете, дитина сама зробить усе необхідне.
Нарешті, щоб навчити дитину слухати, вам необхідно самим навчитися слухати дитину, коли вона говорить вам щось.
Якщо ви хочете, щоб дитина слухала вас і дотримувалася ваших інструкцій, не варто примушувати її. Секрет у тому, щоб дитина прислухалася до слів батьків і виконувала їхні вказівки свідомо й добровільно. Для цього не потрібно кричати на дитину або підвищувати на неї голос.
09.11.2024
#МентальнеЗдоров’я
08.112024
Коли краще віддавати дитину в дитячий садок?
Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до садка – поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального.
Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5–5,5 років. У будь-якому віці – це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.
АДАПТАЦІЯ – це пристосування організму до нової обстановки (а для дитини дитячий садочок, безсумнівно, є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням і новими стосунками).
Початок відвідування дошкільного закладу – це не тільки нові умови життя і діяльності, режиму і харчування, а й нові контакти, оточення, нові взаємини, вимоги і обов’язки. Всі ці зміни відбуваються для дитини одночасно, створюючи тим самим стресову ситуацію, яка без спеціальної організації може призвести до невротичних реакцій: порушення емоційного стану, погіршення сну, апетиту, частих захворювань, страхів тощо.
Проте соціально-психологічна адаптація у різних дітей відбувається по-різному – в залежності від віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров’я, стилю виховання в сім’ї, родинних взаємин, рівня розвитку у дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері тощо. А ще багато в чому процес адаптації дитини до дитячого садочка залежить від того, наскільки батьки підготували її – як морально, так і фізично.
Дитина переживає труднощі адаптаційного періоду, ступінь виразності яких пов’язують:
із попередніми умовами виховання, під впливом якого формується поведінкова реакція;
зі своєрідністю міжособистісних взаємин дорослих і дітей, з рівнем прихильності дитини до матері;
із організацією навчально-виховного процесу в дошкільній установі, соціальними умовами;
з індивідуальними особливостями: віковими, психологічними психофізіологічними, нейрофізіологічними, психогенетичними.
Прихід до дитячого садка – перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.
Пам’ятка для батьків
1. Режим дня
Передусім, слід організувати життя дитини в сім’ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному закладі. Цим ви значно полегшите маляті процес звикання до ясел. Бережіть нервову систему дитини, зменшіть час перегляду телепередач.
2. Зацікавленість
Добре, коли зацікавите сина або доньку дитячим садком, викличете бажання йти туди. Для цього під час прогулянок з дитиною покажіть їй будівлю дошкільного закладу, разом поспостерігайте за грою дітей; розкажіть про їхнє життя у яслах. Намагайтеся, щоб дитина зрозуміла, що необхідно відвідувати дитячий садок. Висловлювання типу “Ну якщо не сподобається, то не будеш ходити у дитячий садок” дають дитині шанс маніпулювати батьками. Найголовніше в цьому випадку витримати характер та не піддатися на провокацію. Щоб полегшити звикання, познайомте малюка з майбутнім вихователем, поговоріть із ним так, щоб він зрозумів, що вже підріс і ходитиме до ясел, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними
3. Навички самообслуговування
Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім’ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності (одягатися та роздягатися, охайно складати свій одяг, самообслуговування їсти, тримаючи ложку). Майте терпіння під час оволодіння дітьми навичками одягання та роздягання, перетворюючи цю “процедуру” на цікаву гру – це шлях до самостійності дитини, розвиток мілкої моторики та мозку дитини.
4. Навички спілкування
Дуже важливо навчити маля гратися, адже такий природний для дитини тип діяльності дає можливість відволіктись від думки про батьків та формує в неї “ділову форму спілкування” з дорослими. Щоб гра була цікавою, тривалою, розвивала дитину, треба розкрити їй призначення іграшки і способи дії з нею (з чашки напувати ляльку, ведмедика, у ліжечку лялька спатиме). Привчайте дитину до спілкування з однолітками заздалегідь, виховуйте доброзичливе ставлення до них. Налагодьте ефективний зворотний зв’язок з вихователями: повідомте їм про характер дитини та як називають малюка вдома (Марина, Маринка, Маринонька — відчуваєте різницю?!)
5. Поступовість
Спочатку, перші 2 тижня не залишайте малюка в дитсадку на цілий день. У перші дні цілком достатньо однієї-двох годин. Домашній дитині зовсім непросто звикнути до суспільних вимог та суворих правил. Допоможіть їй. Покладіть у кишеню малюку щось із звичного йому середовища (наприклад, іграшку, з якою добре буде засинати і якій можна поскаржитися на кривдника). Не можна залякувати дитину садком – це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Цікавтесь, як пройшов день у дитячому садочку, що нового та цікавого було.
Що робити, якщо дитина плаче при розставанні з батьками?
Розповідайте дитині, що цікавого чекає його в дитячому саду (зустріч із друзями, цікава книга, нові пісні й танці, гарні іграшки)
Будьте спокійні, не проявляйте перед дитиною свого занепокоєння
Дайте дитині із собою улюблену іграшку або якийсь предмет із дому (можна покласти в кишеню куртки будь-який “секрет” – навіть звичайний великий ґудзик)
Придумайте та повторіть кілька різних способів прощання (погладжування по спинці, повітряний поцілунок, “секретне слово”)
Будьте уважні до дитини, коли забираєте його з дитячого саду (розпитайте, чим він займався, похваліть його малюнок або виріб)
Демонструйте дитині свою любов і турботу (скажіть, що весь день думали про нього, планували спільні заняття на вечір)
Головне – будьте терплячі!
07.11.2024
#ПсихологічнаКав’ярняДляПедагогів
#ТиЯк?
#БутиМенеджеромСвоїхДумок
Уяви, що ти тримаєш компас, але із двома напрямками: один веде до критики й сумнівів, інший — до підтримки, віри в себе та свій шлях. Який напрям ти обереш ❓
Наші думки схожі на такий вказівник. Вони можуть спрямовувати нас до відчаю або, навпаки, наповнювати та знаходити сили продовжувати. Тільки ти вирішуєш, у якому напрямку рухатися.
Таке вміння обирати ті думки, які підтримують, надають силу та допомагають справлятися з життєвими викликами називається корисним мисленням.
І воно не про токсичний позитив чи уникання труднощів. Обираючи корисні думки, ти вчишся справлятися з викликами, фокусуючись на можливостях, а не на проблемах 🧠💡
Бо бути менеджером своїх думок, означає керувати своїм внутрішнім компасом та визначати, куди спрямовувати увагу.
Як це працює? Гортай карусель та дізнайся більше про корисне мислення. За бажанням прокоментуй, як ти керуєш своїм внутрішнім компасом ?
Щоб досягти великих результатів у зовнішньому світі, нам необхідно попрацювати над світом внутрішнім, удосконалити себе. (Наталія Баранова)
Ознаки емоційного вигорання:
1. Зниження самооцінки, яке виявляється в таких станах, як – от:
брак позитивних емоцій, деяка відчуженість у взаємостосунках з членами родини, колегами (часто так трапляється, що напарник починає дратувати, вам здається, що лише ви виконуєте майже всю роботу )
стан тривоги, незадоволення (повертаючись додому, все частіше хочеться сказати: «Дайте мені спокій!»)
безпорадність та апатія, яка з часом може перерости в агресію та відчай.
2. Відчуття самотності, що виявляється:
у непорозумінні з дітьми та їхніми батьками, неприхильних відгуках про декого з них у колі колег
у неприязні безпосередньо до дітей – спочатку це неприхована антипатія, а потім і вибух роздратування
у неможливості нормального емоційного контакту з учнями та колегами.
3. Емоційне виснаження, яке виявляється:
У зниженні ціннісного ставлення до життя
У байдужості до всього, навіть до свого особистого життя
У втомі, апатії та депресії, що з часом призводить до розвитку серйозних хвороб – гастриту, мігрені, гіпертензії, синдрому хронічної втоми тощо.
Вигорання відбувається поетапно і містить три стадії: напруга – опір – виснаження.
Кожна стадія характеризується відповідними ознаками, зокрема:
Напруга – педагогу бракує позитивних емоцій, що призводить до зниження самооцінки;
Опір – педагог намагається відмежуватися від неприємних вражень, та поступово у нього з’являється відчуття самотності;
Виснаження – педагогу байдуже до роботи й особистого життя, бо він емоційно виснажений та спустошений.
Найбільш високі показники емоційного вигорання мають педагоги зі стажем від 10 до 15 років. Вважається, що це пов’язано із кризою середнього віку. Саме в цьому віці людина вперше озирається назад, замислюється над тим, чого досягла, оцінює свої професійні досягнення. Якщо їй здається, що вона не досягла певних успіхів (велика зарплата, статус, посада), свідомо чи ні, людина починає відчувати емоційний дискомфорт, психічну напругу, незадоволення працею, перевтому.
У педагогів зі стажем до 5 років причиною емоційного вигорання вважають невідповідність очікувань та реальної дійсності.
У педагогів зі стажем роботи понад 20 років вигорання пов’язують з віковими особливостями. Адже саме на цьому віковому етапі перед педагогом постає питання: «А навіщо я працюю?» Якщо він вдало його розв’яже, то у віці 50 – 55 років переживає нове піднесення творчих сил.
Найстійкішою до синдрому емоційного вигорання виявилася група педагогів зі стажем 15 – 20 років. Свої діти дорослішають, і з’являється можливість більше уваги та часу приділяти саме особистому та професійному життю, що сприяє оновленню переживань, появи відчуття повноти життя.
Тож емоційне вигорання розвивається не через довготривалу діяльність, а в результаті вікових та професійних криз людини, до яких призводять певні її особистісні та організаційні якості.
звернути увагу на цікаву подію чи помилуватися пейзажами за вікном
розглянути квіти, фотографії, що знаходяться у приміщенні
уявити, що ти «купаєшся» в сонячних променях
виконати вправи з релаксаційного дихання
висловити кому – небудь комплімент або похвалити когось.
Вправи керованого дихання
Заплющіть очі, глибоко вдихніть і повільно видихніть. Скажіть подумки:
«Я – Лев» – глибоко вдихніть і повільно видихніть;
«Я – камінь» – глибоко вдихніть і повільно видихніть;
«Я – квітка» – глибоко вдихніть і повільно видихніть;
«Я – спокійна» – глибоко вдихніть і повільно видихніть.
Професійне вигорання: про допомогу собі й колегам
Професійне вигорання — це синдром, що розвивається на фоні хронічного стресу та спричиняє спустошення емоційних, енергетичних та особистісних ресурсів людини. Не всі люди схильні до професійного вигорання. Щоб з’ясувати, хто з працівників має потенційний ризик, зверніть увагу на найвпливовіші чинники.
Особистісні
Працювати в дитячому садку — значить активно й багато спілкуватися без змоги усамітнитися для відпочинку. Тому першими страждають інтроверти та люди, чутливі до гучних звуків, активної тактильної взаємодії та нескінченного хаосу. Психологічне напруження від впливу цих чинників накопичується, і людина стає роздратованою.
Ще одна риса, яка провокує швидке вигорання, — схильність до перфекціонізму. Такі працівники залежні від думки авторитетних колег та адміністрації. Вони можуть пожертвувати своїм вільним часом, нічним відпочинком чи сімейними справами, щоб виконати завдання якнайліпше. Не отримуючи за це адекватної, на їхню думку, винагороди, вони докладають іще більше зусиль. Це замкнуте коло гарантовано призводить до професійного вигорання.
Емоційний інтелект — важлива навичка у профілактиці та подоланні професійного вигорання. Людина, яка погано розуміє свої почуття й емоційні стани та не може впоратися з емоційним афектом, починає відчувати себе ізольованою від колективу.
Організаційні
Організаційні труднощі також впливають на розвиток професійного вигорання. Зокрема, відсутність або незручність умов для ефективної праці та відпочинку, авторитарне керування, надвисока регульованість робочих процесів без змоги виявляти спонтанність та ініціативу, високе навантаження, ненормований робочий графік тощо. Звісно, досвідчені педагоги вміють із цим упоратись. А ось із девіантною поведінкою та крайніми виявами дезадаптації вихованців навіть їм буває складно.
Рольові
Міжособистісні конфлікти та психологічна несумісність певних працівників неабияк впливають на емоційний стан колективу. А якщо він не здатен працювати злагоджено, то в роботі з’являються невпорядкованість і дисонанс. Працівники не бажають підтримувати одне одного чи взагалі бояться звернутися по допомогу. Проблеми, що стосуються посадових обов’язків, їх розмежування та деталізації, теж можуть призвести до професійного вигорання.
Медична сестра консультує щодо стану здоров’я родичів працівників. Музичний керівник організовує вечірки для персоналу дитячого садка. Практичний психолог проводить приватні консультації без відшкодування витраченого на це власного часу.
До чинників цієї групи також належить відчуття внутрішнього протиріччя, коли працівник має піклуватися про сім’ю та водночас бажає розвиватися професійно. Найбільш уразливі до цього стану жінки, а саме вони здебільшого працюють у дитячих садках.
Як розпізнати
Японські дослідники дійшли висновку, що багато працівників на межі професійного вигорання страждають від залежностей: співзалежні взаємини, харчові розлади, хімічні залежності від нікотину, алкоголю, кави тощо
Зазвичай професійне вигорання поглиблюється поступово, тому є час його помітити. Однак нерідко працівник довго й гадки не має, що саме через це знизилася якість його життя та погіршилося самопочуття. Найпоширеніші маркери професійного вигорання допоможуть вам розпізнати його якомога раніше.
Емоційне спустошення — стан, у якому людина відчуває хронічну втому, безпідставну тривогу та знижений емоційний фон. У цей період у неї також можуть з’явитися шкідливі звички, залежності та складнощі зі сном — безсоння або навпаки тривалий сон без відчуття відпочинку та бадьорості.
Деперсоналізація — втрата відчуття власного Я, цінності власної думки. Фахівець стає залежним від думки інших, втрачає цікавість до колективних обговорень, пошуку рішень. Іноді деперсоналізація трапляється й у ставленні до вихованців. Педагог сприймає їх як об’єкти для виховної практики, а не як дітей, маленьких особистостей. Часто в такому стані він використовує прізвища замість імен, стає емоційно відчуженим та авторитарним. Він маніпулює вихованцями, пояснюючи це користю для них. А коли діти чинять опір, стає роздратованим і злим.
Передумова вигорання — зайва залежність від праці.
Матіас Буріш
Знецінення професійних досягнень, що має два вектори. Перший — фахівець часто знецінює власні досягнення та вплив на загальний робочий процес. Він вважає, що інші працюють ліпше, йому ніколи не вдається так швидко упоратись із певною проблемою, з ним діти заспокоюються гірше тощо. Другий вектор — педагог вважає, що вихованці чи їхні батьки знецінюють його досягнення та зусилля.
Звуження особистісного простору та сфери вподобань до меж роботи. Працівник забуває про свої хобі та повністю заглиблюється в роботу. Однак професійна активність без матеріальної чи моральної винагороди та відчуття задоволення руйнує особистість. Тому відмова від потреб, не пов’язаних із професійною діяльністю, загрожує почуттям самотності, віддаленості від родини та друзів.
Якщо людина просто закриватиме очі на невдачі та постійно гратиме позитивну особистість, вона швидко стане емоційно виснаженою.
Які стадії
Професійне вигорання можна порівняти зі сходами. Дізнайтеся, на скільки сходинок уже зійшов педагог, щоб зрозуміти, які кроки знадобляться, щоб повернути його до нормального професійного стану. Зауважте, що кожна наступна «сходинка» містить усе, що було на попередніх, разом із новими симптомами.
Попереджувальна
На попереджувальній стадії працівник сильно зацікавлений робочим процесом. Щоб не переплутати це з професійним зростанням, зверніть увагу, чи наявні та як наповнені інші його сфери життя. За професійного вигорання вони мінімізовані або відсутні взагалі. А коли ви про них запитаєте, то почуєте пасивно-агресивний коментар у свій бік. У цього працівника також скорочений час для відпочинку, зміни у якості сну й уваги, почутті гумору тощо.
Перша стадія вигорання
Сигнал про вступ у наступну стадію — втрата цікавості до роботи й відчуження у відносинах із колективом. Педагог усе частіше дратується та все рідше відчуває емоційне піднесення й позитив. Він ставиться до вихованців негуманно та забагато їх контролює. Власні невдачі заперечує або звинувачує в них колег. Замість емпатії педагог виражає байдужість і цинізм, саркастично висловлюється та подеколи закликає до робочого саботажу.
Друга стадія вигорання
Відчуження працівника стає все більш помітним. Він уже не в змозі приховувати та стримувати всередині негативні почуття до оточення й роздратування. Часті супровідники таких зривів — почуття провини та сорому, здатні отруїти останні спалахи радості й цікавості. Вони ще тяжчі, якщо людина не розуміє справжніх причин свого стану. Вона хитається між депресією та агресією й перебуває лише в їх крайньому ступені.
Виснаження
Що глибший ступінь професійного вигорання, то частіше людина замислюється над зміною сфери діяльності
На стадії виснаження людина має глибинні розлади світосприймання. Здатність до емоційної реакції стає плоскою, а оточення забарвлене лиш у «біле та чорне». Також можуть з’явитися гострі психосоматичні вияви: довготривалий головний біль, розлади ШКТ, стійке безсоння, нудота, запаморочення, розлади харчової поведінки тощо.
Зневіра та відчай
Людина відчуває безпорадність, порожнечу, безглуздість праці або навіть життя. Тіло має специфічний «емоційний панцир»: повільність, скам’янілість, імпульсивність і хаотичність рухів. Обличчя ніби пусте, за виразом складно зрозуміти стан людини.
Педагог на цій стадії потребує професійної допомоги психотерапевта, невролога та інших фахівців. Йому варто припинити роботу в колективі, доки він не відновить стан професійного здоров’я.
У європейських країнах на останньому ступені вигорання подеколи надають інвалідність і призначають довготривалу реабілітацію. Ігнорування професійного вигорання такого рівня може призвести до загрози життю особистості.
Отже, глибокий ступінь професійного вигорання потребує допомоги профільного фахівця. Практичний психолог може діагностувати професійне вигорання, але не лікувати його.
Як подолати
Перші стадії професійного вигорання, які вчасно діагностували, педагог здатен скорегувати самостійно. Головне — бажання та підтримка.
Мудрість — риса, якої набувають із досвідом. А досвід неможливо здобути, не помиляючись. Професійне вигорання може трапитися майже з кожним, тож не варто його соромитись і замовчувати. Визнаючи цей стан, людина здатна прийняти дійсність і спрямувати свої зусилля на подолання кризи.
Як завадити професійному вигоранню
Навчіться розуміти та розрізняти свої почуття. Гнів, роздратування, занепокоєння, сором, страх трапляються з усіма. Заперечуючи ці почуття, ви не розв’язуєте проблему, а загострюєте її. Якщо ви усвідомили наявність одного з цих почуттів, зробіть глибокий вдих і видих, зупиніться на кілька хвилин. Запитайте в себе: «Що могло спричинити цю емоцію?», «Чому мені це так відчутно?», «Чи можу я розділити свої почуття з кимось? Чи потребую я підтримки, допомоги, поради?», «Що мені потрібно зараз для емоційного балансу?» тощо.
Привчайте себе починати розмову описом своїх досягнень та успіхів, якщо ви часто потребуєте поговорити з кимось про свої невдачі та проблеми. Поступово ви навчитеся бачити обидві сторони вашої професійної діяльності. Це допомагає гармонізувати та врівноважити емоційний стан.
Навчіться просити про допомогу й отримувати її. Спочатку це буде складно, ви можете боятися, що вас засудять, що інші побачать вас нездібним подолати якісь професійні труднощі. Проте розподіл завдань, навантаження й обов’язків зумовить більше нагод виявити професійні здібності та навички.
Не поспішайте відмовлятися від допомоги чи співпраці. Дозвольте собі прийняти допомогу, і ви одночасно потішите того, хто її запропонував. Якщо ви сумніваєтесь у компетентності та рівні професіоналізму цієї людини, обговоріть спочатку план дій — що саме і в яких межах ви згодні їй делегувати.
Не очікуйте, що переживання покинуть вас самі собою. Найкорисніше, що ви можете зробити для себе, — зайняти активну позицію. Це найчарівніша з усіх чарівних паличок у всьому світі!
Привчіть себе дотримуватися режиму дня. Час для відпочинку, сну та їжі мають завжди бути у вашому розкладі. Щоб не пропустити їх, зробіть нагадування в телефоні чи записнику. Заплануйте реальні строки, які ви приділите відпочинку. Чесність із собою допомагає тримати контакт із реальністю та поступово розвивати корисні навички.
Зберіть «банк ідей» для вільного часу та відпочинку, якщо ви не можете дозволити собі повну бездіяльність. Ретельно перевірте, чи відокремлені ці ідеї від вашої професійної діяльності. Адже відпочинок — це, перш за все, зміна активності. Тож займіться чимось, що відрізняється від вашої звичної роботи.
Сприймайте подолання професійного вигорання як життєвий виклик, який здатен підсилити та розвинути вас як особистість і професіонала. Внутрішній ресурс є в кожного, але глибина, на якій захований цей скарб, відрізняється. Тож не порівнюйте свою швидкість виходу з кризи з чиєюсь іншою.
Знайдіть цікаве хобі, яке допоможе розкрити ваш творчий потенціал. Ви не маєте ставати професіоналом у цій справі, головне — отримувати задоволення від процесу.
Вивільняйте пригнічені емоції та почуття. У цьому допоможуть медитація, практика «майндфулнес», інтуїтивний спонтанний танець або спів. Спробуйте різні варіанти та знайдіть, що підходить саме вам.
Навчіться усвідомлювати та проживати сум і втрату. Іноді ми не здатні прискорити якісь процеси чи досягнути результату в бажаній формі. Відпустіть минулі невдачі та рухайтеся далі.
Не існує універсальних «ліків» від синдрому професійного вигорання. Будь-якій людині потрібно час від часу зупинятися для усвідомлення, що вона робить в цей момент, куди йде і до чого прагне.Робота – це невіднятна частина нашого життя, тож бажаю всім відчувати цінність своєї праці та отримувати результати, які надихають працювати, адже як сказав у свій час Вінстон Черчіль «Ми заробляємо на життя тим, що отримуємо, але живемо тим, що даємо».
#18 жовтня 2024 – Європейський день боротьби з торгівлею людьми.
Інформація щодо протидії торгівлі людьми
Торгівля людьми є глобальним злочинним бізнесом, сучасною формою рабства, порушенням прав людини. Саме тому щорічно 18 жовтня відзначається Європейський день боротьби з торгівлею людьми, започаткований у жовтні 2007 року Європейським Парламентом.
Відповідно до даних Міжнародної організації міграції, з 1991 по 2021 рік від випадків торгівлі людьми постраждали понад 300 тисяч громадян України. Повномасштабне вторгнення змусило мільйони покинути домівки та переїхати в інші регіони України або за кордон, що підвищило ризики стати жертвами цього злочину.
Щорічно викрадають більше мільйона дітей, які переважно стають донорами органів без можливості дати на це якусь згоду, або вони залучаються до жебрацтва.
Важливо наголошувати, що торгівля людьми — загальнолюдська проблема, і нікому не можна втрачати пильність у незнайомій місцевості — за кордоном, у іншій області. Зловмисники є усюди і вони найчастіше шукають найбільш розгублених людей, які потрапили у скруту.
Важливо зберігати стабільний емоційний стан та тверезе критичне мислення, щоб не довіряти своє життя та здоров’я, майбутнє своїх дітей, рідних та близьких випадковим особам.
Якщо плануєте перетнути кордон та працевлаштуватися в іншій країні, дотримуйтесь простих правил. Це дозволить уникнути можливих ризиків та не потрапити в лабети сучасних работоргівців:
– за жодних обставин не віддавайте нікому паспорти – свої та своїх дітей (виняток складають представники державних установ та прикордонних служб), за потреби відкривайте документи тільки у своїх руках;
– не сідайте в машину до незнайомих людей наодинці, намагайтеся подорожувати групами;
– переконайтеся у наявності у перевізника відповідних дозвільних документів. Прізвище та ім’я водія, а також сфотографований номер транспортного засобу перешліть рідним чи друзям, які залишаються в Україні;
– не довіряйте незнайомим особам дітей. На внутрішній стороні верхнього дитячого одягу або окремому папірці, схованому у кишеню, напишіть дані про дитину: прізвище, ім’я та по-батькові, дату народження, групу крові, реакцію на медичні препарати, повну домашню адресу, номери телефонів батьків, родичів чи сусідів;
– не піддавайтеся на маніпуляції, психологічний тиск, захмарні обіцянки надмірно високої заробітної платні. Не приймайте легковірно пропозиції щодо працевлаштування від незнайомих осіб. Користуйтеся виключно офіційними джерелами інформації.
– збережіть в телефоні та в записах контакти організацій, які надають допомогу вимушено переміщеним особам за кордоном та особам, які постраждали від торгівлі людьми;
– за перших ознак небезпеки звертайтеся до органів влади, волонтерів, представників гуманітарних місій, громадських організацій тощо.
ПРОТИДІЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ
Торгівля людьми – здійснення з метою експлуатації вербування, перевезення, передачі, приховування чи отримання людей шляхом погрози силою або її застосування чи інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливістю стану або шляхом підкупу у вигляді платежів чи вигод для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу. Таке визначення торгівлі людьми дає ”Протокол з попередження торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми”, який доповнює Конвенцію ООН про боротьбу з транснаціональною організованою злочинністю.
У Всесвітній день психічного здоров’я, який відзначається 10 жовтня, заведено говорити про проблеми психічного (ментального) здоров’я в усьому світі.
Майже 1 мільярд людей у світі страждають на психічні розлади, щорічно 3 мільйони осіб вмирають в результаті різних додаткових факторів, що напряму пов’язані з ментальним станом.
Ще одним негативним фактором для психічного здоров’я стала пандемія COVID-19, що значною мірою порушила звичне життя мільярдів людей у світі.
Психічне (ментальне) здоров’я згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я – це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів.
Стан ментального здоров’я залежить від багатьох чинників:
соціальних
екологічних
економічних
Згідно з ВООЗ головними критеріями психічного здоров’я є:
усвідомлення неперервності, постійності та ідентичності власного фізичного та психічного «Я»;
критичність до себе, власної діяльності та її результатів;
відповідність психічних реакцій силі і частоті впливів середовища, соціальним обставинам та ситуаціям;
здатність до саморегуляції власної поведінки відповідно до соціальних норм;
здатність до планування власної життєдіяльності;
спроможність змінювати стиль поведінки залежно від зміни життєвих ситуацій, обставин та інше.
У сучасному світі психологічна стійкість людей дуже важлива. Проте в Україні, в умовах повномасштабної війни, ситуація з ментальним здоров’ям набагато складніша. Війна приносить із собою не лише фізичну небезпеку, а й глибокі психологічні травми.
Постійний страх, тривога за життя близьких, втрати рідних, вимушене переселення та руйнування домівок – усе це накладає важкий відбиток на психіку людей. До того ж, війна не тільки виснажує морально, але й створює серйозні перешкоди для доступу до професійної психологічної допомоги, яка сьогодні є необхідною для багатьох.
Українці мають справу з посттравматичним стресовим розладом, депресіями та іншими проблемами ментального здоров’я на щоденній основі. Особливо вразливими стають діти, ветерани війни, люди, які втратили домівки та рідних.
Підтримка ментального здоров’я в Україні зараз має бути пріоритетом, адже психологічна стійкість людей – це основа відновлення країни після війни. Тому важливо не лише забезпечити доступ до фахової допомоги, але й поширювати практики самодопомоги та психологічної підтримки у суспільстві, зміцнюючи колективну стійкість та здатність до відновлення.
Як підтримати психічне здоров’я?
Турбота про себе може зіграти важливу роль у підтримці вашого психічного здоров’я та допомогти у лікуванні та одужанні, якщо у вас діагностували психічне захворювання. Регулярне піклування про власний стан може наштовхнути на відкриття внутрішнього джерела сили, що допоможе пройти крізь складні часи. Задля збереження та зміцнення психічного здоров’я важливо дотримуватися принципів здорового способу життя та психогігієни, що передбачає формування культури міжособистісних стосунків, розвиток вміння керувати своїми емоціями, дотримання режиму праці та відпочинку, систематичні заняття фізичною культурою, дотримання принципів раціонального харчування, режиму дня, відмова від вживання психоактивних речовин, формування позитивного мислення, оптимізм, доброзичливість.
Піклуватися про себе – означає знаходити час на заняття, які допоможуть вам покращити як фізичне, так і ментальне здоров’я. Важливо знайти і використовувати ті, що будуть дієвими саме для вас. Фахівці дали кілька порад, які допоможуть підтримати своє психічне та фізичне здоров’я:
Регулярно займайтеся спортом. Усього 30 хвилин ходьби або занять фізичними вправами щодня допоможуть підняти настрій та покращити здоров’я. Дослідження свідчать, що фізична активність зменшує симптоми тривоги та депресії. Регулярна фізична активність також запобігає неінфекційним захворюванням, таким як хвороби серця, ожиріння, діабет і деякі види раку.
Їжте здорову їжу та уникайте зневоднення. Збалансоване харчування та достатня кількість води можуть покращити ваш стан та концентрацію протягом дня.
Дбайте про сон. Дотримуйтесь графіка та переконайтеся, що ви спите достатньо. Синє світло від пристроїв та екранів може ускладнити засинання, тому зменште вплив синього світла від телефона чи комп’ютера перед сном.
Спробуйте заняття з релаксації. Вивчіть програми для розслаблення або оздоровлення, які можуть включати медитацію, м’язову релаксацію або дихальні вправи. Заплануйте регулярний час для цих та інших корисних занять, які вам подобаються, наприклад, ведення щоденника.
Визначте цілі та пріоритети. Вирішіть, що потрібно зробити зараз, а що може зачекати. Навчіться говорити “ні” новим завданням, якщо ви починаєте відчувати, що берете на себе занадто багато. Намагайтеся пам’ятати про те, чого ви досягли наприкінці дня, а не про те, чого ви не змогли зробити.
Практикуйте подяку. Нагадуйте собі щодня про конкретні речі, за які ви вдячні. Запишіть їх увечері або «прокрутіть» у голові.
Зосередьтеся на позитиві. Виявіть та киньте виклик своїм негативним і марним думкам.
Залишайтеся на зв’язку. Зверніться до своїх друзів або членів сім’ї, які можуть надати емоційну підтримку та практичну допомогу.
Важливо розуміти, що дія порад суперефективних у мирний час, може бути суттєво обмежена у час воєнний. Однак, за можливості, застосовуйте їх для себе чи своїх близьких. Просто робіть це із розумінням, що треба більше часу та терпіння, більше зусиль та ще більше любові до себе й до тих, хто поруч.
Ми маємо навчитися зберігати стійкість та душевну рівновагу в складних ситуаціях, а при необхідності – звертатися за допомогою до відповідних фахівців. В деяких критичних випадках консультації психолога, психотерапевта або ж психіатра будуть дуже доречними, або навіть необхідними.
Зі стійкості кожного з нас розпочинається стійкість мільйонів громадян України. Дбаймо про своє ментальне здоровʼя щодня й плекаймо свою стійкість!
07.10.2024
Тиждень Ментального здоров’я (07.10.2024 – 11.10.2024)
16. Методичні рекомендації щодо надання першої психологічної допомоги сім’ям з дітьми, дітям, які перебувають/перебували у зоні збройного конфлікту https://dszn-zoda.gov.ua/node/495.
17. Для тих, хто приймає емігрантів і переселенців, для допомоги в адаптації
18. «Розкажи мені». Безкоштовна інтернет-платформа для психологічних консультацій. https://tellme.com.ua/
27. Моя країна – Україна: хрестоматія для дошкільнят з національнопатріотичного виховання / автори і укладачі – Н. Гавриш, О. Косенчук. – Харків: Ранок, 2022. – 96 с.
28. Збірка абеток, казок, приказок, цікавинок, дитячих ігор тощо
43. Журнал для дошкільнят і молодших школярів «Джміль» ( цікаві бесіди, вірші, приказки, оповідки, нетрадиційні техніки образотворчості, досліди в домашніх умовах, комікси, електронні додатки тощо) – https://jmil.com.ua/2022-2.
44. Кращі казки з усього світу для читання дітям дорослими, добірка аудіо казок. http://kazkar.info/.
1. Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»;
2. Закон України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»»;
3. Лист МОН від 25.02.2022 № 1/3276-22 «Про організацію освітнього процесу»;
4. Лист МОН України від 28 лютого 2022 № 1/3292-22 «Щодо написання заяв про відпустки без збереження заробітної плати у зв’язку із введенням в Україні правового режиму воєнного стану»;5.
5. Лист МОН України від 06.03.2022 № 1/3370-22 «Про оплату праці працівників закладів освіти під час призупинення навчання»;
6. Лист МОН України від 06.03.2022 № 1/3370-22 «Про організацію освітнього процесу»;
7. Постанова КМУ від 07.03.2022 № 221 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, в умовах воєнного стану»;
8. Лист МОН України від 07.03.2022 № 1/3378-22 «Про практику застосування трудового законодавства у галузі освіти і науки під час дії правового режиму воєнного стану»;
9. Постанова КМУ від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану»;
10. Закон України від 15 березня 2022 року № 2126-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо державних гарантій в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану»;
11. Закон України від 15 березня 2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»;
12. Лист МОН України від 15 березня 2022 №1/3454-22 «Про перенесення атестації педагогічних працівників у 2022 році»;
13. Лист МОН від 15 березня 2022 № 1/3463-22 «Про надання інформації»;
14. Лист МОН від 17.03. 2021 № 1/3475-22 «Про зарахування до закладів дошкільної освіти дітей із числа внутрішньо переміщених осіб»;
15. Лист МОН від 29.03.2022 №1/3737-22 «Про забезпечення психологічного супроводу учасників освітнього процесу в умовах воєнного стану в Україні»;
16. Лист МОН від 02.04.2022 №1/3845-22 «Про рекомендації для працівників закладів дошкільної освіти на період дії воєнного стану в Україні».
НОВІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ І БАТЬКІВ
«Підтримка дошкільнят в умовах війни»
Педагоги закладів дошкільної освіти та батьки дітей дошкільного віку, пропонуємо Вам підбірку матеріалів для організації діяльності з дітьми відповідного віку.
Шановні педагоги закладів дошкільної освіти, просимо Вас допомагати батькам здійснювати виховні впливи, якщо Ваш садок працює дистанційно або на даний час зовсім не має можливості відновити освітній процес. Пояснюйте батькам для чого та чи інша гра або вправа, коли її варто / слід проводити. Записуйте короткі відео чи аудіо коментарі. Надавайте приклади проведення, виконання розвивальних завдань. Записуйте та надсилайте відео-листівки для дітей у батьківські чати. Вони сумують за вами, а ви – за ними.
Шановні батьки, просимо Вас підтримувати вихователів, довіряти їм, бути чуйними, толерантними, виявляти взаємоповагу. Беззаперечно, що сьогодні найперше завдання це захист та збереження життя дитини. На скільки це можливо дбайте про режим дня дитини, про доступ до їжі та води. Але не забувайте про розвиток і освіту. Не відкладайте це на потім. Знаходьте час і місце розповісти/прочитати казку, історію, оповідання; вчіть вірші напам’ять; переглядайте разом мультфільми; опрацьовуйте разом матеріали різноманітних освітніх платформ (багато з них відкрили доступ до своїх матеріалів на безкоштовній основі); надавайте значення дитячим справам; розмовляйте зі своєю дитиною; розмірковуйте, припускайте, мрійте, фантазуйте про все на світі; грайте разом. Все це допомагає дитини відчувати себе у безпеці. Звертайтеся за консультацією, підказкою, порадою до вихователів вашої дитини, до методиста, психолога та всіх фахівців дитячого садка, який відвідує ваша дитина. Шукайте можливості взаємопідтримки.
Переконані, що кожен з вихователів залюбки озброїть вас розвивальним контентом, як тільки Ви озвучите власну готовність взаємодіяти з дитиною. Більш того, зробить це грамотно, врахує можливості та потенціал саме вашої дитини. Допоможе підібрати/вибрати те, що буде цікавим, підходити саме вашій дитині. Будьте на зв’язку!
Команда Міністерства освіти і науки України додала нові матеріали у розділ“Сучасне дошкілля під крилами захисту”, для педагогів і батьків, що доцільно використовувати при спілкуванні з дітьми дошкільного віку.
Нові матеріали містять цікаві онлай-заняття, руханки, казки та корисну інформацію.
До оновлення долучились ВГО «Асоціація працівників дошкільної освіти», журнал «Дошкільне виховання», ТОВ «Українська академія дитинства», педагогічні працівники комунальних і приватних закладів дошкільної освіти.
Нагадаємо, ЮНІСЕФ і МОН запустили дитячий онлайн-садок НУМО.
Психологічний супровід освітнього процесу дітей усіх вікових груп, педагогів та батьків здійснює практичний психолог
Островець Тетяна Андріївна
Практичний психолог – це…
– “жива” вода для дитини, якою можна зцілити всі рани душі;
– “швидка допомога”;
– садівник, який знає, куди посадити ростки, щоб вони розцвіли дивними квітами, які потрібні умови для кожної рослини і які сусіди;
– місток між дитиною та іншими дітьми;
– дорослий, який по-справжньому любить гратися;
– творець психологічного клімату в колективі і каталізатор його творчого потенціалу
Діяльність Практичного психолога організована відповідно до :
Лист ІМЗО від 08.08.2024 №21/08-1233 “Про методичні рекомендації «Пріоритетні напрями роботи психологічної служби в системі освіти України у 2024/2025 навчальному році»” –
Одним із головних завдань закладу освіти є повсякденна психологічна допомога та емоційна підтримка учасників освітнього процесу.
Педагогічне кредо: До кожної дитини ключ знайти, у праці результат хороший мати, упевнено і творчо до мети йти: З любов’ю серце дітям віддавати.
Основні напрямки діяльності практичного психолога закладу дошкільної освіти, які забезпечують вирішення завдань психологічного супроводу розвитку дитини є:
діагностика;
профілактика;
корекція;
навчальна діяльність;
консультування;
просвіта;
Основним завданням діяльності психолога є психологічний супровід діяльності дошкільного закладу.
Основною метою психологічного супроводу є підтримка комфортного освітнього середовища, яке сприяє найбільш повному розвитку інтелектуального, особистісного творчого потенціалу суб’єктів освітнього процесу.
Робота Практичного психолога закладу дошкільної освіти:
— керується етичним кодексом психолога;
— дотримується педагогічної етики;
— будує свою діяльність на основі доброзичливості, довіри в тісному співробітництві з усіма учасниками педагогічного процесу;
— підвищує рівень психологічних знань вихователів, батьків, дітей;
![Gif разделители (2 часть)-[BIC]И вновь здравствуйте, дорогие миракулёры! [I]Как я и обещала, я выпускаю для вас вторую часть](https://pa1.aminoapps.com/6737/83a926e1cc1bfbc62e9888e56e9219d18ff60605_hq.gif)
.gif)
https://drive.google.com/drive/folders/1Wya0uPx4x5uxYeX7VNsHjg5yGcQDkdGm?usp=sharing
Причини апатії у дітей, «нічого не хоче, нічого не цікаво».
ТЕХНІКИ РОЗВИТКУ EQ ДЛЯ ДОРОСЛИХ І ДІТЕЙ
https://drive.google.com/file/d/1p1sKpuBuMws5ufv0wFzCQnOC6-2hQMvV/view?usp=sharing
Новорічні розваги для дітей.
Пам’ятка для батьків
(ГОЛОСИ ДІТЕЙ)
#Арт-терапевтичнийАдвентКалендар
![Gif вновь разделители (2 часть)-[BIC]И здравствуйте, дорогие миракулёры! [I]Як я і обіцяла, я випускаю для вас другу частину](https://pa1.aminoapps.com/6737/e20d115f654f64d323cc5d19f4cf0fce2019fc85_hq.gif)
є
Щороку 3 грудня в Україні відзначається Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями, який був встановлений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 14 жовтня 1992 року.
01.12.2024
29.11.2024
https://drive.google.com/drive/folders/1FJfrv3bumnL_QF75MOMZ9tqYdgZmLCMc?usp=sharing
Щорічно 20 листопада відзначають Всесвітній день дитини (World Children’s Day).
https://drive.google.com/drive/folders/1au4VHavP61Zu63M-wruIRx2AcVjRbDDr?usp=sharing
Коли краще віддавати дитину в дитячий садок?
#ПсихологічнаКав’ярняДляПедагогів
